З 21 по 23 жовтня у Івано-Франківську тривав проєкт «Ветерани: від діалогу до працевлаштування».
Основне його завдання – допомогти ветеранам війни з працевлаштуванням. Протягом трьох днів атовцям розповідали, де шукати роботу, як говорити з роботодавцями та як взагалі не пропасти у мирному житті, пише Репортер.
Менеджер проєкту Наталя Прядка каже, що організаторами проєкту є ВГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО».
«Наш проєкт фінансується за державної підтримки, ми проводимо його вже другий рік у вигляді триденного тренінгу. Минулого року охопили шість регіонів, цьогоріч Франківськ – уже четвертий у списку, – розповідає Наталя. – Перший був Харків, далі Луцьк і Дніпро. За минулий рік ми влаштували на роботу понад 55 % наших учасників, тож я вважаю, що наша робота ефективна».
Вже цього року у Харкові організатори встигли влаштували на роботу 20 % ветеранів, які брали участь у тренінгу. Втім, Наталя Прядка каже, що у роботодавців є багато упереджень щодо атовців.
«Їм складно приймати ветеранів, тому що вони думають про їхню нестабільність, схильність до алкоголю чи наркотиків, – говорить Наталя. – Наприклад, колишні бійці успішно проходять співбесіду, а в резюме вказують, що вони ветерани війни, і їм уже не передзвонюють, навіть якщо ті мають певну освіту чи є добрими фахівцями. А якщо хтось дуже наполегливий телефонує сам, то у відповідь чує просто «ви нам не підходите» – без жодних пояснень».
Один з тренерів, також ветеран війни на Донбасі Андрій Ільченко нині – віце-президент компанії The Brave Ukraine, це ветеранська команда з регбі. Крім того, він бере участь у театральних постановках ProjectW.
«Стереотип щодо ветеранів, які не хочуть чи не вміють працювати, не має права на існування. Проблема не в ветеранах. У нас триває війна, а воює не ціле суспільство, а окремі бригади. Половина людей сприймає те, що в країні війна, а половина просто ігнорує це, чесно, – запевняє Андрій Ільченко. – Через окремих людей і народжуються такі стереотипи. Серед бійців немає поняття «ООС» чи «АТО», ми називаємо це війною. Так, це не всім подобається, але ветеран це та людина, яка може просто сказати правду в очі. Серед військових таких поважають, а інші цього бояться, на жаль».
Читайте також: Шмигаль закликав РДА допомагати військкоматам шукати призовників
За словами Ільченка, суспільство ще не готове прийняти велику кількість ветеранів, їх просто не можуть зрозуміти. Тому деякі атовці йдуть у бізнес самостійно, стають успішними і доводять усім, що ті, хто пройшов війну, – це ті самі звичайні люди. А інші, які знайшли роботу, стають хорошими працівниками.
«Якщо ветеран за щось береться, він це зробить як має бути. Йому наплювати, скільки на це піде ресурсів, часу, для нього головне – зробити свою роботу якісно й до кінця. Для хлопців це важливо, – говорить Андрій. – Ми всі хочемо знайти роботу і мати за неї відповідні гроші. Ні для кого не секрет, що мобілізовані у 2014-2015 році, як і я, цілий рік, аж до 1 січня, мали лише 2000 грн. Моя перша зарплата у березні 2015 була 200 грн. Для мене це був шок, навіть на сигарети не вистачало. З часом стали платити 400. Це вже потім пішли відрядні, бойові премії, трохи стало краще».
Читайте: Ветерани АТО разом з дітьми висадили дерева на місці вирубки в Карпатах
Каже, всі атовці робили дві банківські карти. Одна залишалась в них, а іншу передавали сім’ї. І держава, за словами Ільченка, дуже хвалилася цією послугою. Але при цьому бійцям, в яких є двоє дітей, приходило на картку 800 грн, а потім дзвонила дружина і казала, що не має за що купити поїсти…
Серед атовців є багато людей з вищою освітою, юристи, адвокати, вчені. Андрій каже, зустрічав бійця, який до війни мав свій бізнес, але все кинув і купив БТР. І він досі там разом з тим бронетранспортером.
«Неважливо, що ветерани після війни ходять у тактичних штанах. Ми такі ж люди як і всі, і маємо право нормально жити – як і всі. А зараз знайти нормальну достойну роботу для ветерана дуже важко, це правда, кажу з власного досвіду, – запевняє Андрій Ільченко. – Ветеранів не можна порівняти ні з ким. Це неможливо пояснити, поки ти сам цього не відчуєш. Це треба пережити особисто. Для людей, які не були на фронті, буде не нормально побачити, як бійці в окопах після обстрілу просто починають всі гуртом реготати».
Автор: Богдан Мисюк
Comments are closed.