Мирослав Яворський змалку знав, що стане лікарем. Спеціальність була очевидною – акушер-гінеколог, як і його прабабуся та брат
В свої 72 роки чоловік з усмішкою згадує роки роботи та пригадує чимало цікавих випадків, пише Репортер.
Творчий медик
Мирослав Яворський народився в селищі Обертин. В шкільні роки захоплювався фотографією, малюванням, чеканкою по металу. Також освоїв слюсарну, токарську та фрезерну справи. Втім, коли постало питання про подальшу освіту, вирішив – буде лікарем, як і прабабуся та старший брат. Вступив у Коломийське медичне училище, а згодом – в медінститут.
Після навчання Яворського направили працювати в місто Радивилів, що на Рівненщині. Там при лікарні він ініціював створення одного з перших в Україні «Кабінету шлюбу та сім’ї». Це був 1982 рік. Туди могли звернутися пари, які довго не могли завагітніти, мали випадки передчасних родів, викиднів або інші серйозні проблеми.
Читайте також:
Не міняє й не вбиває. Все, що ви досі не знали про вакцинацію від Covid-19
«В той момент було важливо розглядати безпліддя не лише як проблему жінок, але й чоловіків, адже проблеми бувають і в тих, і в інших, – говорить лікар. – Помітив, що жінок лікувати від безпліддя набагато легше. Тут спрацьовує материнський інстинкт. Жінки готові обходити всіх лікарів та знахарок, аби добитись результату. З чоловіками все трохи складніше».
Дружина пана Мирослава також медик. Їхні діти майже не бачили батьків, бо обидвох постійно викликали на роботу на позапланові огляди, операції та чергування. Каже, для них з дружиною ці роки були особливо важкі. Зітхає, можливо через це діти не захотіли продовжити династію медиків, коли подорослішали.
Після пологів у хресні
За роки роботи Мирослав Яворський прийняв пологи та зробив операції не одній тисячі пацієнток. Згадує, що навіть допомагав народжувати трьом поколінням жінок однієї сім’ї – від бабусі до внучки.
«Я завжди мав до пацієнток свій особливий підхід, – каже пан Мирослав. – При природних пологах все простіше, бо жінка відчуває щастя народження нового життя. Після операцій – складніше, жінкам потрібно піднімати настрій та самооцінку. Я все розповідав їм різні жарти, розвантажував їх психологічно. Але працювати потрібно не тільки з жінкою, а й з її чоловіком чи родичами. На жінок часто вішають ярлики «хворої» або «неплідної», якщо чують, що вона була на операції. Це зовсім не так, тому й важливо все пояснювати та розказувати, щоб не було зайвих стресів».
Також, там на Рівненщині, Яворський першим запровадив уроки статевого виховання для підлітків у школах, аби дітям пояснювали все: від основ гігієни та менструації до сучасних засобів контрацепції.
Читайте також:
«Це не входило в мої обов’язки, але я знав, що це потрібно зробити і це буде корисно, – вважає лікар. – Крім підлітків, ми працювали з батьками. Для вчителів був окремий урок, аби при потребі вони також могли поговорити з дітьми на важливі теми. Звичайно, було б добре проводити ці уроки значно раніше, але батьки часто соромляться говорити з дітьми на такі теми».
У 2002 році чоловік повернувся на Прикарпаття та почав працювати в Івано-Франківському обласному перинатальному центрі.
Допомагав парам, коли надії на народження дитини майже не було. Розказує, що не раз такі пари після народження дітей запрошували його стати хресним батьком. Попри людські забобони, він часто відмовляв, адже розумів всю відповідальність цього обряду.
Цікаво:
Деренько: Як майстер з Прикарпаття раптом став блогером, але майструвати не припинив
«Стати хресним це не тільки зустрітися, аби випити 100 грам чи дати подарунок, – вважає Мирослав Яворський. – Треба також брати участь у вихованні цієї дитини. Тому я розумів, що у мене не буде можливості виконувати ці всі обов’язки. Але попри це в мене все ж є декілька похресників, яким я допомагав народитися на цей світ».
Коли водолазів лають
Після 28 років роботи лікарем сімейні обставини змусили чоловіка змінити професію. Він пішов працювати медиком до рятувальників – у головне управління державної служби надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області.
Каже, над новою роботою довго не роздумував, адже вже багато років ходив горами та неодноразово там надавав допомогу іншим туристам.
«Я був навіть на Кавказі, обходив багато гір. Мені була дуже знайома гірська медицина, тому мене й взяли в гірський пошуково-рятувальний загін та водолазну службу, – розказує Мирослав Яворський. – Аби працювати з водолазами, довелося пройти додаткову підготовку. Не можу сказати, що в роботі для мене було щось нове, адже багато років я паралельно працював медиком на швидкій».
От уже понад десять років він працює у водолазному і гірському пошуково-рятувальному підрозділах. Бере участь у пошукових та рятувальних роботах в горах, на водних об’єктах та під час повеней.
«У водолазів робота сама по собі, звичайно, небезпечна. Але найтяжче нам в часи повені, – говорить Яворський. – Був випадок, люди тримались за паркани, аби їх не знесло. Діти були на шиях в дорослих. Тут в роботі завжди є напруга. При порятунку ми не можемо допомогти одразу всім, все робиться по черзі. Тоді нас лають та сваряться. Це морально важко. Наші водолази повинні адаптуватись до різних умов, адже коли йде мова про роботу, ніхто не питає про температуру води. Якось нам доводилось прорізати ополонку в льоді, який промерз на 50 сантиметрів. Водолаза потрібно було опустити на 23 метри від прорізу».
Каже, для таких випадків у водолазів є спеціальні костюми, які не дають їм замерзнути. Але це не зменшує ризик у роботі. Життя та здоров’я водолаза залежить від багатьох факторів, які завжди потрібно враховувати.
«Тиск в балоні – 230 атмосфер. Для розуміння, це така сила, яка може знести вибухом пів квартири, – пояснює медик. – У водолазів все корегує редуктор, який знижує тиск до тиску зовнішнього середовища, щоб можна було вільно дихати. З цим завжди потрібно бути уважним».
Як і колись в лікарні, так і на службі у рятувальників часто доводиться кидати всі справи і їхати на роботу серед ночі. Але пан Мирослав не хоче спокійної пенсії, бо свою роботу любить і хоче бути постійно в русі.
Авторка: Христина Савчин
Comments are closed.