Герої цього матеріалу – франківці Денис Овчар і Остап Українець. Мультимедійного художника й дизайнера та письменника й перекладача раніше поєднали консультації стосовно характерного сленгу в перекладі певних творів. Потім була співпраця в межах фестивального проєкту.
А тепер ще й «Непроста розмова». Точніше, один із епізодів радіопроєкту, присвяченого міфам і стереотипам, якими оповита тема ЛГБТ-спільноти. Проєкт виходив упродовж серпня в ефірі радіо «Західний Полюс». Окремі фрагменти того, що пролунало в ефірі (на все місця в газеті не вистачить точно), публікуємо в «Репортері». Отже, далі – пряма мова гостей радіоетеру.
Денис Овчар: Я – відкритий гей і тішуся з того, що суспільство нарешті змінилось, і я отримав змогу сам себе звільнити.
Остап Українець: Наша співпраця в роботі над книжкою «Сімейна цінність: спогади мами гея» була зав’язана на тому, що це мемуаристика. Представниця української діаспори в Канаді написала книжку спогадів англійською. Гомофобні контексти Канади дуже відрізняються від наших. Але їх потрібно було якось транслювати українською. Люди мого віку вже не знають тих слів і понять. Гомосексуальні знайомі віком до 30 років послуговуються прямими англійськими відповідниками й запозиченнями. А там йдеться про часи давніші, на які саме припала рання молодість Дениса. Відповідно він мені й відкрив очі на необхідний контекст. Адже цей досвід у нього вимушено був. А моє завдання було його коректно транслювати.
Плюс був ще переклад роману «Кістяні годинники» британця Девіда Мітчелла. Ця книга ще не вийшла. Один із її героїв – відкритий гей. А дія відбувається у 1980-х, у кембриджському середовищі. Більшість їхніх розмов – це гомофобні жарти «для своїх», у тісній компанії, де всі знають, що до чого. Там просто непомірна кількість британського сленгу з конкретного десятиліття. Досвід Дениса, що теж припадає на той період, був дуже еквівалентний.
Читайте також: Мікрозелень – макрокористь. Франківець Остап Василюк вирощує понад 10 видів смачних рослин (ФОТО)
Денис: І цей сленг серед мого покоління досі ходовий. А от сучасні геї вже не послуговуються такими словами. Тут іще й специфіка нашої історії: до 1992-го в Україні можна було отримати кримінальне ув’язнення за гомосексуалізм. І це незважаючи на те, що в 1973 році Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність з переліку психічних захворювань. Я народився того року. Що ж до мови – вона, внаслідок оцих особливостей, була дуже специфічна, криміналізована й тяжіла до посттюремного сленгу.
Остап: І це ж не тільки у твоєму поколінні, але й у моєму, тобто на покоління пізніше. В підлітковому віці зустрічав (як я зараз уже розумію) гомо- або бісексуальних людей, які оперували абсолютно блатними поняттями на цю тему. До прикладу, що гей – це тільки «пасив». У іншому випадку – «все нормально». Таким чином вони ніби маскували власну сексуальність. Як спосіб виправдати те, що не маєш іншого способу пояснити, не відкриваючись – адже за це можна було дуже сильно «вхопити». Це «виправдання» побутувало ще навіть у другій половині нульових. Якщо це перше, з чим ти стикаєшся, та не бажаєш піти трохи далі за ці «понятія», то ризикуєш на все життя застрягнути в усвідомленні з першою ж почутою маячнею.
Коли ми взялися за «Сімейну цінність», єдине, що в нас запитала авторка: «Чи точно ви будете в безпеці?». В Україні є такі ризики. Навіть із того прайду, на якому я був, нас виводив посол Канади. На щастя, загроз, пов’язаних із книжкою, не було. На її презентацію, як і на прайди, зрештою, не ходять дуже багато зацікавлених і небайдужих. А все через страх потрапити в асоціативний ряд, втратити роботу. Багато хто об’єктивно може з цим зіткнутися – особливо якщо це праця у держсекторі. На диво, з нього дуже легко вилетіти, якщо з’явиться бодай підозра у «збоченнях». А багато хто й досі називає це саме так!
Читайте також: Греція нікуди не поспішає. Репортаж з країни богів і моря (ФОТО)
Денис: Є таке. В кінцевому висновку це все одно про конкретний випадок конкретної людини та її вміння й бажання захищати свою думку, бути самим собою. Людина не повинна бути додатком до роботи, залежати від неї. Завжди є можливість, досвід, знання, які можна використати для того, щоб змінювати оточення навколо себе. Навіть елементарно пояснюючи, що професійні якості ніяк не залежать від сексуальної орієнтації. Вибір є завжди. Якщо вже надто тяжко – потрібно змінювати роботу.
Для себе я зрозумів, що внутрішня свобода не ховатися в рази цінніша, ніж ходити зі згорбленою спиною, коли над тобою висить постійний страх. Він сильно обмежує у виборі подальших інших речей і тягне за собою нічне підпільне життя, тимчасові зв’язки, необхідність постійно носити «маску» та виконувати в соціумі непритаманні тобі ролі… Це все страшенного негативно впливає на психологічне здоров’я.
Читайте також: Різні люди мають право: непроста розмова про гомосексуальність у Франківську
Остап: Але штука в тому, що я доволі довго мав гомофобні налаштування. Звісно! Народився і виріс в Івано-Франківську, в ревній греко-католицькій сім’ї. Вчився в Українській гімназії, де навіть довге волосся було непоєднуваним із виглядом справжнього чоловіка. Інших налаштувань у мене на виході з цього процесу бути не могло. А змусила змінити погляди… Революція Гідності.
Під час Майдану синьо-жовта стрічка на тобі могла стати приводом до побиття. Пересмикувало від самої думки: чому мені можна погрожувати за те, що певна частина моєї ідентичності вимагає маніфестації? Я реалізовую її в своєму праві, нікому не заважаючи. А наступного року навесні в Києві відбувся перший прайд. І на його учасників напали. Просто за зовнішні ознаки! В цей момент мене дуже серйозно переклинило. Я – гетеросексуальна людина, але для мене це ідентичні речі. Хтось просто не може прийняти демонстрації тобою важливої для тебе речі настільки, що вдається до насильства як єдиного методу дискусії. Це ненормально.
Дуже багато моїх знайомих відкриті геї – або повністю, або обмеженому колу людей. І мені про це відомо. Ну і що? Як це може змінювати мою поведінку? Так, я просто більше знаю про цих людей – у цьому вся різниця. Ті, хто знає менше, зазвичай стверджують, що гомосексуальні люди щось пропагують. Але як можна поведінкою на персональному рівні загрожувати комусь? Жодної пропаганди розпусти чи оргій у тому, що двоє чоловіків тримаються за руки чи цілуються, немає. Коли я це бачу, то чому після цього маю змінити ставлення до цих людей?
І якщо хтось виходить на прайд із веселковим прапором – це не обов’язково ознака приналежності до ЛГБТ. Є ще «друзі за інтересами», «союзники» – ті, що підтримують гомосексуальних і бісексуальних людей, розуміючи їхнє становище.
Читайте також: Приборкуючи залізо. У Франківську навчать металообробці за три дні (ФОТО)
Денис: Є догма і стереотип, а є особиста думка – виважена й усвідомлена. Коли вона наявна – гомофобія неможлива. Фобія – це закрити очі, щоб нічого не бачити й про всяк випадок іще й «відстрілюватись». Чим активніше це робиться, тим яскравіше демонструється позиція «не хочу про це говорити і навіть думати». Там існує табу. Все, що за ним, є майже неможливим. А насправді достатньо звичайного розуміння, емпатії.
Остап: Взагалі, коли когось довкола тебе менше, і ти цих людей не розумієш, то найпростіше еволюційне рішення – ненавидіти їх до знищення (сміється – авт.). Так виглядає еволюційна боротьба, але тільки ми перенесли її в суспільство. Дехто чомусь вважає, що це норма, за якою ми повинні актуально жити й сьогодні.
Читайте також: Символ революцій. 83-річна Ганна Гоголь з Франківська була на всіх важливих подіях країни (ФОТО)
Денис: А світ уже давно не про це… Три роки тому ми з моїм партнером здійснили експеримент: йому дуже хотілося публічно цілуватись. Спершу ввечері в кафе, потім і серед білого дня на зупинках. Так от – ніхто за нами не дивиться! Це просто потрібно було пережити нам самим усередині. Важливіше «не морозитись», а бути щирим в обіймах і поцілунках. І це розуміння нас одразу ж змусило розправити плечі й дихати вільніше.
Якихось особливих маніфестацій я особисто не роблю. Проте, виступаючи під своїм іменем і прізвищем у цьому проєкті як відкритий гей, я власним прикладом демонструю, що це – нормально. Ну, а коли при мені виявляють гомофобію, припиняю це. Навіть ціною свого заробітку. За останні 10 років я двічі відмовлявся від роботи з замовниками, які в моїй присутності з осудом пліткували про геїв. Оскільки мені це неприємно, можу собі дозволити не співпрацювати з тими, з ким явно некомфортно. Для мене це норма, бо неможливо в неспокої створити щось хороше – мій продукт для людей, а не для того, хто платить.
Що ж до маршів і прайдів – їх проводять не задля якоїсь спецскладної місії. Вони покликані робити звичнішим приховане. Коли геї в нашому суспільстві не викликатимуть здивування на кшталт зустрічі з іншопланетним життям або потойбіччям, не буде «невидимості» – тоді не буде й зайвого суспільного інтересу. А коли немає його – то, відповідно, немає й соціального конфлікту. Просто геї стануть рівними. Все.
Авторка: Оксана Квітнева
Проєкт реалізований у рамках «Лабораторії форматів» від ГО «Національна асоціація медіа» (НАМ).
Comments are closed.