Люди Статті Фото

Кажанячий випускний. Як франківців вчили не боятися маленьких бетменів (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулої неділі у Франківську відбулася незвичайна подія. Вперше малі й дорослі мали можливість прямо з долоні випустити на волю кажана. Цих тварин на початку зими байдужі франківці повикидали зі своїх балконів чи горищ. На щастя, знайшлися інші, небайдужі, які їх врятували.

Понад 200 кажанів перезимували у Галицькому національному природному парку (ГНПП). Тепер їх повернули до Франківська й випустили у парку Шевченка, пише Репортер.

Як котики чи песики

Подію у Facebook заздалегідь анонсували працівники ГНПП, а також біологи Прикарпатського університету. Тож народу до парку трохи набігло. О восьмій вечора біля кафе «Черепашка» вже було чимало цікавих малих і дорослих. Вони пообступали людей з кажанами у долонях. Діти роздивлялися руденькі й доволі симпатичні створіння, пробували гладити. Також уважно слухали розповіді фахівців і чекали – ну, коли ж можна буде випустити «свого» кажана у весняне небо?!

Читайте до теми: Лелеки прилетіли. Де на Прикарпатті гніздяться бузьки і чи треба їх підгодовувати

Таке у Франківську вперше. А от у Харкові це вже перетворилося у традиційне сімейне свято. Його дев’ятий рік поспіль організовують працівники Українського центру реабілітації рукокрилих «Фельдман Екопарк». Про це розповіла його співробітниця Олена Прилуцька. Вона спеціально приїхала на подію та привезла з собою кілька львівських кажанів.

«Цього року ми врятували 3000 кажанів з усієї України, – розказує Олена. – Люди передавали зі Львова, Дніпра, Запоріжжя, інших міст. У Франківську їх рятували колеги з ГНПП. Нині будемо випускати 115 кажанів, хоч загалом було понад 200, але частину випустили раніше».

Вона тримає у руках руду вечірницю – один із найпоширеніших видів.

«Чому кажанів називають рукокрилі, бо їхня рука перетворена на крило. Вони мають чотири дуже довгі пальці, між якими натягнута тонесенька шкіряна перетинка, – показує Прилуцька. – За рахунок крил вони нам і здаються значно більшими, ніж є насправді. Задні лапки мають п’ять пальчиків. Вони ссавці, малят годують молоком. Дуже схожі на котиків і песиків – такі ж пухнасті й теплі».

Кажанам не важливо, де їх випускати, адже літають на сотні кілометрів. Парк організатори вибрали спеціально, аби заохотити більше людей та розказати, чому кажанів не треба боятися й важливо рятувати.

Читайте: 100 днів, 2300 км, чотири країни та одні гори. Франківець і калушанин влітку пройдуть усі Карпати (ФОТО)

«Вони дуже повільно розмножуються і народжують одного-двох малят на рік, – розповідає Олена. – У природі їхня роль дуже важлива – регулюють чисельність комах, тому є захисниками наших лісів, ланів і парків. За літо одна вечірниця з’їдає кілограм комах. І живуть вони поруч із нами, тож їхнє життя залежить від ставлення людей».

За словами Олени Прилуцької, такі акції допомагають розвіювати стереотипи про цих ссавців, мовляв, ті люблять залітати у волосся, п’ють кров. Насправді, люди кажанів взагалі не цікавлять.

Аби яструб пішов спати

Заступник директора з наукової роботи ГНПП Володимир Бучко лише встигає відповідати на запитання малих. Відповідаючи, не відволікається від годування кажана.

Розказує, що всі вони місцеві, тобто з Франківська. Їх Бучко та інші працівники парку врятували від смерті на початку зими.

Так, будівельники на вулиці Бандери знайшли на висотці цілу колонію кажанів. Хотіли знищити. Бучко каже, на щастя, свідомі люди не полінувалися знайти центр порятунку рукокрилих і зателефонувати туди.

«Харківські колеги одразу зв’язалися зі мною й за пів години я вже був у Франківську, – говорить він. – Йшлося про секунди – не те, що хвилини. Десь 250 кажанів скинули у відро, 25 померли одразу, решту вдалося врятувати».

За словами Бучка, на жаль, є багато байдужих, які просто партіями викидали тварин на мороз.

«Усі кажани у Червоній книзі. Вони дуже вразлива група, – пояснює Володимир Бучко. – Є все­світня конвенція охорони кажанів. Взагалі це дуже милі тваринки. Самі бачите, які вони гарні. До речі, цей вид не переносить сказу, тож можна не боятися. Очі в нього дуже маленькі, але він більше користується не зором, а ехолокацією».

Дітей найбільше цікавило, коли вже можна буде випускати. Бучко каже, треба дочекатися, аби пішов спати яструб малий, бо може нашкодити. Малечу така відповідь задовольнила.

«На зиму вони формують колонії, – продовжує пан Володимир ознайомлювальний курс. – У колонії може бути до тисячі особин, а навесні вони її покидають. Після спарювання самки відділяються та формують окрему материнську колонію. На початку літа народжуються нові кажанчики. А самці шукають собі інші місця. Потім вони знову злітаються у спільні колонії на зимівлю».

Свято Мар’яни

Біля Володимира Бучка стоїть Мар’яна Рарик – наукова співробітниця ГНПП. Тримає в руках кажана і великими пінцетами згодовує йому личинок. Каже, підкріплює ще раз на прощання.

Бучко жартує, що найбільше свято сьогодні саме у Мар’яни – такі собі канікули, адже вона чотири місяці щовечора годувала понад 200 кажанів. Правда, не всіх одразу.

Дівчина розказує, що спершу кожного зважувала. Вага має бути не менше 35 грамів. Тих, які вагу не втратили, відправляла в окрему кімнату з відповідною температурою. Там кажани зимували у спеціальних мішечках, які пошили працівники парку. А тих, що схудли, вона догодовувала.

«Коли набирали вагу, то теж відправляла на зимівлю і брала іншу групку, – розказує Мар’яна. – На годівлю 20 кажанів витрачала 3-4 години. То ж кожного тримати в руках, кожному пінцетами давати личинку зоофобуса, і то не одну. Вони могли з’їдати до 10 штук. І так чотири місяці».

Науковці парку наголошують, якщо виявите кажанів у себе на балконі чи горищі – не панікуйте. Якщо це зима, то краще дати їм дочекатися весни. Вони нічого поганого не зроблять і можуть проспати всю зиму. Цей стан називається – гібернація: температура тіла знижується, а всі процеси життєдіяльності пригальмовуються. Навесні вони самі полетять. Якщо ж влітку залетить у вікно – просто взяти рукавицю, зловити й випустити.

Може, допоможе

Допомагала рятувати кажанів і Наталія Пріяткіна. Вона викладачка біології в коледжі фізвиховання і майже місяць тримала в себе зо 20 рукоркилих. Якось їй зателефонувала колишня студентка, мовляв, перед будинком на Угорницькій валяються кажани.

«Поки я приїхала, вони з батьками їх уже позбирали, – пригадує пані Наталія. – Але було лише чотири живих. Я їх тримала вдома. Потім вдруге поїхала за тією ж адресою та врятувала ще 14. У нас з донькою щовечора був ритуал – сідали й годували кожного. Було цікаво. Потім приїхали друзі зі Львова, забрали кажанів і відвезли до ГНПП».

За словами пані Наталії, її студентка по будинку порозклеювала оголошення з її контактами, мовляв, якщо виявите на балконі кажанів – телефонуйте. За два тижні подзвонив лише один чоловік, інші тваринок просто викидали.

«Коли він телефонував, я й так уже туди їхала, – розказує Наталія Пріяткіна. – Але назбирала 50 штук замерзлих сосульок. У декого з людей страх, дехто бридиться, не розуміє, не знає, але ж оголошення були по всьому будинку?! Думаю, такі акції допоможуть розвіяти ці страхи й незнання».

Нарешті почало темніти. Кожному, хто мав рукавицю, на долоню ставили кажана. Його треба було трішки притиснути великим пальцем, відійти від юрби, підняти руку вгору – і кажан летів кудись у темінь. Кожен політ діти відзначали оплесками.

Авторка: Світлана Лелик
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.