34-річний Микола Панько свого часу працював у Калуші на заводі хіміком-технологом. Через те має позивний «Хімік». Як каже сам, тепер хімічить не в лабораторії, а з автівками на Донбасі. Він старший технік другої артилерійської батареї 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Про те, як важливо мати справну техніку і водіїв-профі, Микола Панько розповів «Репортеру».
Бої були жорстокі
Бути військовим Микола Панько мріяв ще з дитинства, але став ним у 2019 році, коли підписав контракт з 10 гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс». Розказує, що перед тим трохи працював за фахом, потім жив у Чехії, а коли повернувся в Україну, його друзі вже воювали у 8 окремому батальйоні 10 бригади. І він також пішов з ними.
Починав з водія, їздив на КрАЗі. Через кілька місяців став старшиною батареї, а зараз – старший технік. Каже, друга батарея йому вже рідна, бо він у ній з перших своїх боїв.
А повномасштабне вторгнення Панько разом з іншими побратимами зустрів на Прикарпатті, вже дорогою з Коломиї на Старичі. Звідти вирушили на Волинь, де до них доєдналися мобілізовані та резервісти.
Ми вже там всіх одягали, споряджали та готувались до боїв, – пригадує Панько. – На Волині пробули тиждень, потім нас перекинули на Житомирщину – в Малин. Ну і там ми вже зустрілись з ворогом. Спочатку було трохи страшно, але ми вистояли.
За його словами, бої там були жорстокі. У повітрі літало багато ворожої авіації. Воювали «едельвейси» з псковським десантом. Панько каже, втримали, ворога вибили, а далі перемістилися на Донеччину.
На війні допомагають ритуали
Тепер «Хімік» відповідає за техніку й за своїх водіїв. Хвалить побратимів, мовляв, усі профі. Але таких, що готові заїхати та виїхати там, де дуже тяжко, – бракує.
Знаєте, є водії, які просто вміють їздити по прямій дорозі, а є водії, які відчувають машину і за такими дефіцит, – говорить Микола Панько. – Звичайно, хотілось би більше людей професійних та мотивованих. Як показує час, все менше людей хоче брати в цьому участь. Але тут нема чого боятися. Треба йти до кінця. І в цьому є свій прикол, адреналін та емоції, які нічим не передати. Треба пробувати. І не все так страшно тут, як іноді розказують.
Розповідає, як з побратимом «Івановичем» у 2022 році у селі Роздолівка заїжджали на позицію. Була єдина дорога. Ворог вирахував приблизне розташування, дочекався, коли машина буде вертатися, і почав бити «градами». Аби виїхати, був лише стрімкий підйом. І вони ризикнули. Хоч, зізнається Панько, думав, що машина перевернеться.
Їдеш по дорозі, а по тобі, як у тирі, стріляють, – говорить Микола Панько. – Були й такі ситуації, але Бог милував. І тоді ще не було FPV.
До теми: Банда братів. «Едельвейс» Роман Берчак з Надвірнянщини воює разом з братом і дядьками (ВІДЕО)
За його словами, у побратимів в машині завжди є обереги. Це малюнки дітей, іконки. Також розказує, що в декого є свої ритуали, які допомагають. Наприклад, хтось вдягає конкретно щось одне й те саме на бойові виїзди. От, саме ту форму, бо вона в нього щаслива.
У мене це бронежилет, який подарував покійний товариш Сергій Коновалов у 2022 році, – каже Панько. – Я його не поміняю ніколи й до кінця війни буду з ним.
«Хімік» розповідає, що Сергій Коновалов був дуже хорошою людиною. Він сам з Одеси. Пройшов тяжкий шлях у війську, адже був і в піхоті, і в артилерії.
І загинув, як герой, у стрілецькому бою, – говорить Микола Панько. – Декілька разів йому кулі в бронежилет прилітали. Крайній раз врятував павербанк, який був на броніку. Та, на жаль, через два тижні після того він загинув. Багато втратили хороших людей, достойних. Але це війна…
Де є збір на ремонт – долучайтеся!
Тих, хто в тилу, Микола просить доєднуватися до зборів на військову техніку. Адже вона постійно потребує ремонту.
У таких умовах, в яких ми працюємо, техніка просто не витримує, – розповідає Микола Панько. – Наприклад, вчора треба було доставити певні речі на позиції. Машина технічно справна, перевірена, все ніби добре. Поїхали, відвезли, вертались і на рівному місці відірвало подушку мотора. І стали ми серед поля, де літають FPV, де працює артилерія, – ремонтуємо машину. Завдяки професійності хлопців усе зробили, дякувати Богу, живими і здоровими повернулися на базу.
Читайте також: «Обережно, кошеня!» Один день на Донбасі з артилеристами «десятки» (ФОТО)
За його словами, військові часто самі скидаються на ремонт автівок. В середньому на місяць з батареї на ремонти йде не менше 100 000 гривень особистих грошей бійців.
Це то, що ми з хлопцями скидаємося, а я вже не враховую якісь дрібнички, бо купляються лампочки, масла, фільтри, – пояснює «Хімік». – Великі машини зараз використовуються тільки для внутрішніх логістичних шляхів, тому що вони знищуються на раз-два. Війна дронів поміняла просто все.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.