До Франківська з дводенною презентацією нової книги завітав львівський журналіст, письменник, військовий Влад Якушев. Поки триває його реабілітація після поранення, офіцер ЗСУ зустрівся з великими й малими читачами, аби розказати, хто ж такий «Мобілізяка». Саме так називається книга, пише Репортер.
Треба користатися досвідом
Влад Якушев є автором, мабуть, найтовстішої книги про війну на Донбасі. Його «Карателі» мають 700 сторінок.
Цікаво, що писав він її на Прикарпатті – у селі Пуків, біля Рогатина. Рівно рік і два місяці. Каже, треба було абсолютного спокою.
Повністю зануритися у книжку, подіставати усі емоції, поскладати та оформити їх у слова насправді було не так легко, – говорить Якушев. – Я жив у будиночку мого кума і займався тільки написанням книжки. Усі історії, описані в ній, – бачив на власні очі. У 2015 році я став пресофіцером в 14 бригаді та мав можливість бути всюди, де воювала бригада. А на той момент – це були найбільш гарячі ділянки фронту. Тому цікавого відбувалося дуже багато. І трагічного, і навіть веселого. Фактично те, що я бачив навколо себе.
Коли книга розійшлася, люди почали вимагати щось про автора. А до чого тут автор, а звідки він це все знає, а він був там? І, каже Якушев, видавець підштовхнув його написати книжку про себе.
Адже було багато історій, які не увійшли у «Карателі». І так з’явилися «Мобілізяки», власне, книжка про мене, – говорить військовий письменник.
За словами Якушева, “мобілізяками” кадрові військові називали мобілізованих цивільних.
Мобілізованих вони недолюблюють, адже це люди, які в армії не збираються робити кар’єру. І от вона (мобілізяка) прийшла в армію й тут щось права качає і так далі, – каже Влад Якушев. – Мобілізовані, як правило, вже свідомі люди, які мають життєвий досвід. І от, вони приходять в армію, ними тут починають командувати, а ті починають запитувати, а чому, а як? Це в армії не популярно. Тут я можу десь з одного боку зрозуміти кадрових, бо інколи тих запитань аж забагато. Неможливо, коли ти ротний і в тебе 120 людей, кожному пояснити.
Якушев переконаний, що «мобілізяки» мають неоціненний життєвий досвід, яким можна скористатися. Мовляв, якщо грамотний командир розбереться, хто в його роті та як можна розставити людей з тим досвідом, то бойова здатність підсилюється в рази.
Читайте також: Вірні Україні. У Франківську дружина “азовця” Наталя Волкова бореться за визволення чоловіка з полону
Тим більше, каже, більшість «мобілізяк» зараз, які воюють – вже були «мобілізяками» на початку війни у 2014 році.
Вони мають такий великий бойовий досвід, що іноді кадровий військовий може більше навчитися у того мобілізованого, – вважає Якушев.
Два поранення
На відміну від першої книги «Мобілізяка» значно менша за обсягом. Та в книзі є багато фотографій та QR-кодів до відео. Їх знімав Влад і журналісти, які висвітлювали події війни у 2015-2016 роках.
Книга вийшла якраз 23 лютого і тоді вже отримав перший пакунок. Пакував книжки з автографами, аби розіслати їх. І тут – вторгнення. Передзвонив у бібліотеку, де мала бути перша презентація, сказав, що її не буде, бо він йде воювати.
Зібралися з побратимами та й пішли у військкомат. Але в рідну 14 бригаду не потрапили, бо вона вже була доукомплектована. Бійців бракувало морській піхоті, тож Влад потрапив до них – у розвідувальний батальйон.
До книги повернувся вже після поранення. Каже, зараз якраз той період, коли ніби не дуже болить і можна щось робити.
Влад отримав два поранення. Перше в Донецькій області. Тоді вони мали зробити засідку й зупинити ворожі танки.
Сталося так, що на момент, коли ми прибули на місце, де мала бути засідка, – там уже був ворог, – говорить Якушев. – І вони далі розвивали наступ на один із підрозділів, який захищав невеликий ліс. Нам надійшла команда помагати цьому підрозділу тримати фронт. Було серйозно. Після артпідготовки – артилерії, авіації – пішли російські танки та їхній батальйон розвідки. У кількох місцях вони пробили першу лінію нашої оборони. Вийшло так, що бої точилися на різних ділянках, і ми не мали суцільної оборони. Моє завдання було об’єднати й зробити повну лінію оборони.
Це вдалося зробити, але під час боїв Влад отримав поранення у голову і два осколки у плече. Каже, все одно ще два дні воював, але ворога зупинили.
Те поранення було відносно легке, бо за два тижні знову повернувся на передову, – продовжує Якушев. – Друге поранення – у Луганській області. Також було завдання допомогти одному з підрозділів. Це було бойове зіткнення з кадирівцями. І ми так само виконали завдання, так само сформували лінію оборони. Але тоді отримав кулю в руку. Роздроблена кістка, вирвані м’язи, тому лікування й реабілітація потребують більше часу.
Вкладати у дітей
І поки, як каже Влад, він застряг на мирній території, хоче робити щось корисне. Їздить з презентацією книги, розповідає про війну, про побратимів. Робить окремі презентації для дорослих і дітей.
Каже, йому важливіше говорити саме з дітьми. Адже зараз їм легше закласти потрібні меседжі, ніж потім переконувати, коли вони вже стануть дорослими.
Треба формувати громадську свідомість, українську ідентичність, любов до Батьківщини, – говорить він. – Якщо це вдасться, то потім, у дорослому житті, людині буде набагато простіше. У нас буде країна із свідомими людьми, в яких нема сумнівів хто правий, а хто ні, й де ворог.
Читайте: Біда гуртує. Як українці в Європі допомагають тримати фронт (ФОТО)
Робота з дітьми для Влада не нова. У 2000 році у Львові він заснував безкоштовні спортивні секції для дітей сиріт та з неповних сімей. Вона діяла до початку війни.
Вдавалося формувати колективи, в яких можна виховувати як особистість, так і колективний дух, – каже Якушев. – Багато моїх вихованців далі пішли по спорту, хтось став успішним у житті. Це була спроба через спорт, але таке можна робити й через літературу. Зараз дуже багато з моїх хлопців воює.
«Пташка» розбереться з ворогом
Також, поки Влад Якушев на реабілітації, він з дружиною збирає гроші на безпілотник для свого підрозділу.
Це мають бути два безпілотники. Один знаходить ворога, а другий скидає на нього бомбу, – розказує військовий. – У розвідці часто буває, що виявили якусь техніку противника, але одна-дві одиниці. Тобто артилерії вони не цікаві. Вони не будуть виїздити – їм потрібна більш потужна ціль. А така маленька «пташка» могла б розібратися.
Пояснює, що безпілотник-розвідник можна просто купити, а другий має бути спеціалізований, бо мусить нести досить велику вагу.
Його роблять львівські хлопці для спецпідрозділів. І там уже величезна черга. Якушев каже, що вони вистояли півтора місяця й уже зараз для них роблять той безпілотник. Бракує 100 000 грн.
На той спеціальний дрон скинулися хлопці з підрозділу. Також Влад з дружиною Танею організовують аукціони. Недавно започаткували благодійні фотосесії, адже Таня – професійний фотограф.
Зараз думають, що не на часі якісь фотосесії, робити щось для себе, – каже Влад Якушев. – Але людина може отримати для себе гарну фотографію, а гроші за фотосесію підуть на цей безпілотник. А це допоможе знищувати ворога. Коли ми його знищимо – настане мир. Тому, зробивши собі фотографію, людина наближає мир у країні.
Також гроші на «пташку» можна перераховувати на картку дружини Влада.
Приватбанк: 4149 4390 1541 1303 (Тетяна Штифурко)
Авторка: Світлана Лелик
