У Городенці є унікальна, але недооцінена пам’ятка архітектури. Її немає в реєстрах – ані державного, ані місцевого значення. Майже 300-літній костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії та монастирський корпус занепадають і руйнуються.
Нині місцеві віряни на чолі з парохом намагаються перекрити дах. Вони не сподіваються на владу, пише Репортер.
Шість вірян, протяг і голуби
Костел у Городенці побудований у 1740-1760 роках коштом графа Миколи Потоцького. Для роботи над храмом Потоцький привіз італійського архітектора Бернарда Меретина, а також легендарного Йогана Пінзеля, який зробив для костелу 33 скульптури.
На подвір’ї храму і нині є корінфська колона з гербом Потоцьких, а її верх прикрашає скульптура Діви Марії роботи Пінзеля. Як каже місцевий священник Ігор Ковбасюк, костел у Городенці – це копія собору Святого Юра у Львові.
Одне «Вікно», троє мешканців і нуль криниць. Як на Прикарпатті живе село Озерце (ФОТО)
Церковній громаді його повернули вже в часи незалежної України. Зараз тут церква, уже 18 років на парафії служить отець Ігор.
Згадує, що коли прийшов, то не було нічого. Всередині стояло риштування, яке поставили ще у 1970-х, бо мала бути реставрація. І те риштування простояло до 2002 року.
Усі фото взяті зі сторінки pokutia.com.
«Розібрав його, аби не наробило біди, – розповідає отець Ігор. – Вікон не було, голуби літали, протяг, дощ, сирість. Штукатурка могла метрами відпадати. Попри все, парафія почала потрохи розвиватися. Якщо на початках було шість людей, то зараз – сотні. Це дуже велико!».
За словами священника, за ці 18 років у костелі пророблено багато роботи, аби хоч якось привести його до ладу.
«Нам вдалося акумулювати кошти з пожертв і зробити потрібну документацію, бо не було нічого, провести світло, поміняти всі вікна на верхньому та нижньому ярусах, зробити монтаж більше 20 дверей, бо їх теж не було, – розказує Ковбасюк. – Нині підлога у храмі з підігрівом. Дуже багато праці зроблено, і все своїми силами».
Але ця вся робота може бути даремною, якщо не відремонтувати дах. Адже вода просочується аж у підвали й підмиває стіни, фундамент.
«То як доміно – одне забираєш, і воно далі сиплеться, – каже отець Ігор. – Ми кликали фахівців із Франківська та Львова, аби нам порадили, що робити. Сказали, робити дах, бо цю зиму покрівля може не витримати і вся робота буде марною. Коли дощ, то у підвалі тече невеличка річка. Костел побудований на підземеллі. Вхід у нього в центрі храму, там є склепіння. І має вихід у три боки. Один на 25 кілометрів і виходив на Чернелицький замок».
Поговорили й поїхали
Місяць тому завершили ремонтні роботи на даху над костелом. А потім взялися за приміщення монастиря Вінцента де Поля.
«Ми не ремонтуємо – ми консервуємо, – наголошує священник. – Робимо нове перегородження, а черепицю ставимо ту саму. Минулого року місцеві депутати проголосували, аби виділити нам 150 тисяч. За ці кошти якраз закупили дерево. Але це мізерна частина – крапля в морі. І то ми вже в борги влізли, але виходу нема – треба робити».
Водоспади Карпат плачуть легендами: огляд найдоступніших із них (ФОТО)
За словами Ігоря Ковбасюка, підрахували, аби замінити всю покрівлю монастиря потрібно 270 тисяч гривень. І це тільки на саме дерево. Без бляхи, відливів, труб, плівки й оплати майстрам. Таких коштів громада не має.
«Болить, що це візитна картка Прикарпаття, бо такої перлини, як ми маємо – нема ніде, – запевняє отець Ігор. – У нас знаходяться мощі Святого апостола Павла та Раймунда де Пеньяфорта. Вони затверджені грамотами патріарха Єрусалимського, затверджені в архівах Ватикану. Ще чотири мощі, які були на бічних престолах, – втрачені».
Також каже, що три роки тому костел відвідала польська делегація на чолі з найбагатшою жінкою Польщі – Домінікою Кульчик. Вони приїхали, подивились, поговорили й на тому стало.
Цього року городенківські активісти дали запит у Мінкульт та отримали відповідь, що костел ніде не числиться і не має ніякого статусу.
«Ніхто не цікавився цією пам’яткою, всі знають про неї, вона собі стоїть, – зітхає священник. – Болить, але тішить, що нині я не один, як тоді на початках. Зараз є багато молодих людей, сімей, яким цікава історія, і вони хочуть її зберегти не лише для парафії».
Прочанам не все одно
При костелі зібралася ініціативна група з десятка людей. За словами одного з її учасників, Назара Куцика, об’єдналися люди, аби зберегти місцеву пам’ятку для наступних поколінь.
Пан Назар хлопчаком лазив у приміщення костелу, коли той ще був закритий. Змалку захоплювався його величчю. І тоді його обурювали різні написи по стінах на кшталт «Тут був Вася». Каже, деякі не вдалося відчистити й донині.
«Костел руйнується на очах і шкода втратити те, що ми маємо, – каже волонтер. – Ми є прихожанами цього костелу, ми тут виросли і через це аж серце болить. Якщо зараз ми хоч дах не поремонтуємо, то він просто впаде, а ми вже його не піднімемо. Зрозуміли, що треба щось робити. Коштів обмаль, але робимо все, що у наших силах».
Куцик розповідає, що їм вже вдалося відновити покрівлю над самим костелом, але є кілька місць, куди треба залучати альпіністів із спецобладнанням.
«Дах над монастирем у плачевному стані – все гниле, – розказує активіст. – У найкритичніших місцях оновили покрівлю, але того дерева стане може на 10 %. Шукаємо спонсора, жертводавця, бо роботу треба завершити до першого снігу. Інакше доведеться заморозити, а там не знати що буде».
За словами Назара Куцика, вони будуть раді будь-якій допомозі – чи коштами, чи лісом.
«Це не лише наша городенківська історія, але й усієї області, – наголошує він. – І її варто зберегти для цілої України. Ми зробили сайт і з місяць тому організували збір коштів. Але на рахунках поки порожньо. Гроші приносять наші парафіяни, знайомі. Хто 200 грн, хто тисячу. На тому далеко не заїдемо, але це хоч щось і ми дуже дякуємо».
Також активісти зараз у процесі оформлення благодійної організації, бо подаватись на міжнародний грант релігійна організація не має права. Ще збиратимуть кошти на відновлення костелу через продаж релігійної продукції. Хочуть проводити екскурсії, залучати в Городенку туристів, аби якомога більше людей дізналися про проблему й долучилися до допомоги. А розказати й показати є що. Поки що.
Comments are closed.