Чотири роки тому Петро Дутчак із Чернелиці, що на Городенківщині, відкрив на своєму обійсті сироварню. Нині він робить сім видів твердого сиру. Чоловік багато років працював на сироварні у невеликому містечку в Італії.
Коли повернувся, то вирішив більше не шукати заробітків за кордоном, а пробувати відкрити власну справу вдома, пише Репортер.
Сімейна справа
За словами Петра Дутчака, 1 травня буде чотири роки, як він займається сироварінням. Економіст за фахом тепер все знає про сири – і як робити, і як продавати.
Досвіду свого часу набрався в Італії. Каже, дуже йому сподобалася та робота. Також ще їздив по Україні, вчився в інших сироварів. До справи залучив і дружину, тож виробництво – сімейне.
За словами Дутчака, в Італії теж була сімейна сироварня, і сир там варять вже кілька поколінь. Ті ґазди, в яких працював Петро, знають, що він надихнувся їхнім прикладом, адже підтримують зв’язок. Він кілька разів запрошував італійців, але ті поки що думають.
«То така робота, що кожен день треба бути на місці. Вихідних нема», – пояснює Дутчак. Він теж працює майже без вихідних, хіба на великі свята. А так – завжди біля сиру.
Його робочий день починається о сьомій ранку. Петро їде збирати молоко в односельців, а також у сусідньому селі Кунисівці. Каже, що бере молоко найдорожче – 8 грн за літр. А молокозавод, до прикладу, збирає по 6 грн.
«На базарі воно, звісно, дорожче, але пів дня треба простояти, а часто й нічого не продаси та й з усім вертаєшся додому, – говорить чоловік. – Плюс доїхати на базар туди й назад… А так я під’їхав під хату, забрав, розрахувався і все».
Сировар із Чесників. Як у прикарпатському селі роблять сир не гірше за швейцарців (ФОТО)
Якість молока він перевіряє спеціальними пристроями. Взимку, коли надої менші, то виїздить через день, а зараз уже щодня. Говорить, що з роками вже менше людей хочуть тримати худобу. Старші відходять, а молодь шукає іншої роботи.
Сир до кави з кавою
Для сироварні чоловік побудував на своєму подвір’ї невелике приміщення на дві кімнати. У першій розташоване обладнання, аби молоко пастеризувати, вимішувати і зрештою варити сир. У другій кімнаті облаштував камеру схову. Там готові головки сиру достигають з місяць при температурі +12 градусів.
Розказує, що на початках починав варити сир з 50 літрів молока.
«Зробив, дав на пробу людям – усім сподобалося, мені сподобалося, – пригадує Дутчак. – А потім почав збільшувати обсяги до 300 літрів, а зараз на 700 літрів молока. Нині зібрав майже 500. Кілограм сиру виходить з 11 літрів молока».
Петро робить сім видів твердих сирів. Починав із класичної гауди. А потім вже експериментував, додавав різні інгредієнти, збільшував асортимент.
Стая, сир і краєвиди. Як вівчарі літують останні дні у Карпатах (ФОТО, ВІДЕО)
Тож нині є: гауда звичайна, гауда з пажитником, лавандою, базиліком, грецьким горіхом, паприкою та кавою.
Каже, що найчастіше доробляє звичайну гауду та з пажитником, бо воно найбільш ходове. Пажитник – це такі зернята, які мають пряний смак та цікавий запах, схожий на горіх. Їх ще називають Шамбала. Пажитник корисний, адже містить вітамін С, кальцій, білок і фосфор.
До лавандового додає сушені квіти, які надають сиру аромату і трішки гострого смаку.
Його ж улюблений – звичайна гауда. Каже, односельці теж часто приходять за ним. Бо ж універсальний – і до салату, і на бутерброд. Потерти на якусь страву й запекти – дуже смачне.
Своєю новинкою вважає сир з кавою. Каже, ще не зустрічав, аби хтось робив.
«Він такого темно-коричневого кольору, як шоколад, – говорить Петро Дутчак. – До молока додається добре заварена кава».
Цікаво, що мешкає Петро біля Чернелицького замку. Каже, зрідка в їхнє село заїжджають туристи, бо цікавляться руїнами замку Чарторийських. Є в селі й ще одна пам’ятка – костел Святого Антонія, який побудували 1661 року. Плюс неподалік – Дністер. Про те, що в селі є ще й сироварня, поки що знають мало.
Різниця невелика
За чотири роки Петро вже набрав постійних клієнтів по всій Україні. Сири відправляє поштою. А на початках сам стояв на базарі – у Косові, Яремче, Заболотові. Зараз же його продукцію перепродають на туристичних ярмарках, беруть ресторани й магазини.
Зізнається, спершу зі збутом було непросто, бо нічого у тому плані не знав. Навіть хотів зав’язувати.
«Але помаленьку й пішло. Головне – бути терплячим і любити те, що ти робиш, – вважає сировар. – А ще треба все робити з душею. Це була перша настанова і секрет того італійця, де я працював. Це має приносити задоволення і тобі, і іншим. Не можна думати лише про збагачення».
Посміхається, що італійці більше жодних секретів не розказували, бо бережуть їх. В одному містечку було кілька сироварень, і кожна має свої традиції.
Кілограм свого сиру Петро наразі продає по 250 грн. Ціна одна на всі види.
За словами Дутчака, між італійською гаудою і чернелицькою різниця є, але невелика. Адже він використовує закваски тої ж фірми, що й сировар з Італії. І молоко в нас не гірше, і руки.
