Цього року йому було б 75. Серед франківців Павло Дроб’як чи то пак ФотоПавло, як часто називали його друзі, був відомою особистістю. Завжди з камерою, на всіх подіях. Він був своїм серед художників, скульпторів, письменників, архітекторів, музикантів. Завжди десь збоку фіксував справжні емоції.
А найбільше любив фотографувати старших людей, вмів розуміти їх через фотокамеру, пише Репортер.
Добра модель
Минулих вихідних у Народному домі Тисмениці друзі Павла Дроб’яка презентували його найкращі роботи. Свого часу ці фотографії увійшли до збірки листівок до його 60-річчя. Виставку назвали – «Best of ФотоПАВЛО».
Стартувала вона у Франківську, у підземному переході «Ваґабундо», ще у травні, а зараз її експонують у Тисмениці. Адже тут діє фотоклуб «Колумб», учасником якого багато років був Павло Дроб’як.
Того вечора на виставку приїхали його друзі й товариші зі Львова та Івано-Франківська. Усі ділилися своїми спогадами та історіями, пов’язаними з ним.
Це фото на обкладинку до збірки листівок я робив, – говорить фотохудожник Микола Калитчук. – Була сьома ранку. Павло якраз теж встав. Кажу: «Давай, робимо фотографію». Він був дуже гарною моделлю. Взагалі був надзвичайно цікавою людиною. А як він фотографував старих людей! В останні часи на ровері їздив у гори. Розказував, мовляв, як беру фотоапарат до рук, то гуцул боїться того, починає напружуватись. А тоді витягаю чверточку, сідаємо й помаленьку говоримо, говоримо, а в ньому вже й вогники в очах заблищали. Я фотоапарат взяв, а він вже не помічає того. Тоді починаю фотографувати.
Пан Микола з посмішкою говорить, мовляв, тому він і називався ФотоПавло, бо мав філософський підхід, розумів психологію портрета. В його роботах є невимушеність, простий сільський побут, бідно одягнені люди, але ж з якою іскоркою життя в очах!
Тут кожна робота – шедевр! – каже Калитчук. – Багато з них мають відзнаки на міжнародних фотосалонах, виставках. От, фоторобота «Спокій» у 1990-х отримала золоту медаль на міжнародній бієнале в Іспанії та золото Міжнародної федерації фотомистецтва.
Дух гір і людей
Між виступами-спогадами артистка симфонічного оркестру облфілармонії Любов Литвинчук виконувала на скрипці улюблені мелодії Дроб’яка. Вона його близька товаришка, Павло завжди запрошував її на свої виставки, аби грала.
Він з небагатьох людей, які трапляються у житті, – говорить пані Люба. – Був дуже делікатний у своїй душі, дуже глибокий, інтелігентний і дуже простий та щирий. На його фотографіях в основному проста людина, яка знята дуже глибоко. Якось так він вмів, розумів їх. Я його питала: «Ну, коли ти відчув це, ту глибину?». Казав, коли в дитинстві дивився на вулики.
Також цього дня у Тисмениці презентували ще одну виставку – львівського фотографа Олега Огородника про Павла Дроб’яка. Ці портрети виконані у старовинній техніці – ціанотипія.
Ця серія фотографій вийшла з нашої тижневої поїздки з Павлом у Дземброню, – розповідає Олег Огородник. – Ми багато фотографували пейзажі, людей, а поміж тим я фотографував його. З Павлом було легко. Він був дуже відповідальний. Наприклад, ми бігали з Дземброні до Смотрича, бо лише там ловив мобільний зв’язок і він міг подзвонити мамі. Бо пообіцяв, що подзвонить, значить, дзвонив. Щира людина від Бога. І дав Бог йому таку зірку, що він став добрим фотографом. Вважаю, що у 2009 році, коли він помер, Україна втратила дуже потужного фотографа. Я завжди впізнаю його роботи, бо там є дух – дух гір, дух людей.
Письменники на фотосесії
Дружнє прізвисько – ФотоПавло – з’явилося через однойменний вірш Юрія Андруховича. Письменник розказує, що в нього мала виходити збірка віршів і потрібно було фото автора. Ті, які мав, його не влаштовували.
І я про цю проблему розповів Ярославу Довгану, а той сказав: «Негайно до Павла», – розповідає Юрій Андрухович. – Фотосесія відбулася. Фоторобота Павла потрапила у другу збірку «Середмістя». Але був якийсь друкарський брак, що в людей складалося враження, принаймні, в однієї людини – Олександра Ірванця, що у мене одне око скляне. Коли ми з Ірванцем познайомилися особисто, то він ще казав: «О, а в тебе виявляється обидва ока». Власне, там, у цій майстерні, під час тої фотосесії мені знайшовся образ. Павло почав розхвалювати свою камеру в такий спосіб, що вона набагато краще бачить, ніж наші очі фізично.
Якось за фотосесію з Дроб’яком домовився і письменник Тарас Прохасько. Розповідає, що навіть образ собі придумав, що буде виглядати якимсь знеможеним і худим, з каптуром, зі складеними руками. Каже, ті роботи вдалися, але фотографу вони були нецікаві.
Натомість у мене є багато його фотографій, коли він десь знимкував, а я навіть не встигав зрозуміти, що я вже сфотографований, – продовжує Прохасько. – І ті моментальні фотографії – найкращі. Він завжди друкував величезну кількість знимків і роздавав тим людям, які були на фото. Павло був у різних товариствах і завжди з камерою. Часто через це він випадав з якоїсь загальної розмови, тому що ходив і фотографував. Чаївся – і фотографував. Але я розумів, що потім ми будемо самі себе пам’ятати завдяки тому, що він нас якимось чином злапав.
Ще мене вражало, що він сам був – як фотографія, – продовжує Тарас Прохасько. – Як якийсь типаж. І потім побачив, що дуже багато людей, яких він фотографує, вони якимось чином належать до тої самої породи. Можливо, тому ті люди йому довіряли.
Друзі бережуть пам’ять
На усіх фото Павла Дроб’яка з іншого боку був підпис, а ще вказана абонентська скринька, індекс, місто Івано-Франківськ.
Ту скриньку ми зберегли до цього часу, – каже організатор виставки, керівник народного фотоклубу «Колумб» Ростислав Кондрат. – Абонентська скринька №2 на головній пошті. Ми її використовуємо як офіційну адресу для листування нашої спілки. Було б добре на ній вигравірувати напис, що нею користувався фотограф Павло Дроб’як.
Ростислав Кондрат нині збирає фотографії Дроб’яка по людях, сканує та доповнює архіви про ФотоПавла. Каже, треба зафіксувати його постать в історії української фотографії.
Також у пам’ять про нього у 2014 році Кондрат з друзями заснували фотопленер. Щороку в липні у Дмитровичах, рідному селі Дроб’яка, збирали фотографів з усієї України. Наробили тим такого руху, що в ті дні у Дмитровичах почали святкувати День села. А вулиця, де народився фотограф, названа його ім’ям.
На могилі Павла Дроб’яка друзі поставили кований фотоапарат. Зібрали гроші й замовили у майстрів. У тих самих, які зробили фотоапарат, що стоїть у франківському сквері Руської Трійці.
Також хочуть встановити меморіальну дошку на будинку на Гординського, де була майстерня ФотоПавла. Але хочуть, щоб була якась незвичайна, яким і був Павло Дроб’як.
Авторка: Світлана Лелик
Довідково:
Павло Дроб’як народився 1 травня 1948 року в селі Дмитровичі, що на Львівщині.
У 1975 році переїхав до Івано-Франківська. 1989 року вступив до Спілки фотохудожників України, був одним з її фундаторів. З 1991 – вільний фотограф.
З 1989 – у фотоклубі «Колумб» (Тисмениця). Плідно співпрацював з міжнародною бієнале «IMPREZA».
У 1996 за успіхи на міжнародній арені відзначений званням AFIAP – художник Міжнародної федерації фотомистецтва. У другій половині 1990-х активно долучився до заснування у Франківську національної фотобієнале «Природа».
В Івано-Франківську Павло провів майже чверть століття. Активно працював у періодичній пресі. Автор ілюстрацій в каталогах художніх виставок, збірках поезій, рекламних буклетах, краєзнавчих, наукових, фотографічних та мистецьких виданнях. Серед інших митців ФотоПАВЛО був охоплений мистецьким середовищем «Станіславський феномен».
У 1989 році мав персональну виставку в рамках першої міжнародної художньої бієнале «Імпреза» (Івано-Франківськ) та групові виставки з художниками у 1986 (Каунас, Литва) і 1988 (Івано-Франківськ) роках.
1993 рік – персональна виставка «Фотографія» в приміщенні фотоательє «Горизонт» в Івано-Франківську. У 1994 році – в Івано-Франківському художньому музеї реалізував в співпраці з мистецтвознавцем Віктором Мельником проєкт MEMORIA ‘94” – про кам’яну цвинтарну пластику Прикарпаття.
У 2008 у культовому франківському арт-кафе «Химера» відбулася остання прижиттєва персональна виставка автора.
Нагороджений золотою медаллю FIAP на Третій міжнародній фотобієнале чорно-білої фотографії «AQÜEDUCTE’94» в Сарданьола-дал-Бальєс (Іспанія).
Учасник чисельних фотовиставок в Україні та за кордоном. Окремі роботи Павла Дроб’яка знаходяться у приватних колекціях Канади, у фонді Фотоасоціації Сарагоси, музеї Photography Museum Photographic Founds (Іспанія), у Центрі візуального мистецтва «Батана» (Хорватія).
Наприкінці 1990-х фотохудожник повернувся до рідного села Дмитровичі, щоб допомагати старенькій мамі. 6 червня 2009 року Павла Дроб’яка раптово не стало.
Comments are closed.