Статті

Етнохаб у Прокураві покаже багаті традиції одного села (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

У вівторок, 14 травня, у селі Прокурава, що на Косівщині, ґаздині та молодички співали «перепилоньки», чоловіки «будували дзвіницю», а малі хлопчаки грали «перескачки». А ще усіх охочих вчили робити силянки, писати писанки, відбивати узори на тканині та дереві й ліпити сирні коники.

Це все показували та вчили у новому мистецько-туристичному етнохабі «Кольорові пацьорки», який на батьківському обійсті відкрила народна майстриня Марія Чулак. Запевняє, що тепер усі, хто відвідає етнохаб, відкриють для себе якесь давнє ремесло та й взагалі – Прокураву, пише Репортер.

 

Етнохаб рухає село

За словами пані Марії, саме збереження й популяризація народного мистецтва є основною ідеєю цього простору.

Марія Чулак народилась у Прокураві, тут вчилась до восьмого класу, а потім переїхала до міста. Майже через 40 років знову повернулась і не просто так.

Минулого року пані Марія організувала однойменний фестиваль «Кольорові пацьорки», під час якого встановили рекорд України. На одній локації нарахували 406 жінок у герданах та силянках. Це такі прикраси з бісеру. А зараз відкрила етнохаб.

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

Це туристичний, відпочинковий комплекс, де ми пропагуємо народне мистецтво, зокрема те, яке занесене до списку нематеральної спадщини України, — говорить Марія Чулак. — Це є бісероплетіння, писанкарство, різьба по дереву. Також незабаром у цьому списку будуть і сирні коники. На території еко-хабу можна буде відпочити, відвідати майстер-класи, які проводитимуть наші прокуравські майстри й майстрині. Ті, які творять це мистецтво, які є носіями елементів нематеріальної культурної спадщини.

До теми: Ґердан покаже, де твій дім. Як на Прикарпатті жінки встановили рекорд України

В етнохабі планують розвивати й показувати туристичні родзинки села — «Лебедине озеро», мінеральні джерела, полонини з вівцями і сиром. А також через традиції працюватимуть над емоційно-психологічним розвантаженням, що є нині дуже потрібним.

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

Наголос на «о»

Відкривали етнохаб великодніми співами, гаївками та іграми. Лише у селі Прокурава співають і водять «Перепилоньки». Наголос треба ставити на букві «о».

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

Участь беруть лише жінки й дівчата. Спершу жінки співають до дівчат, а потім дівчата до старших. Беруться за руки й танцюють колом.

Ці кола символізують єдність усіх нас, — говорить місцева мешканка Іванка Запісяк. — Наші «Перепилоньки» прокуравські —таки найкращі. Їх співають у нас перед церквою на Великдень, у Великодній понеділок та Великодній вівторок.

Ці співи можуть тривати з годину, бо пісень багато і вони всі різні. Є про тяжку долю вдови, життя сиріт, про жовнярів, зраду жінки і чоловіка. Такі, розумієте, життєві. Є про церкву, про воїнів, про дівчат, які чекають з війни, — перераховує Наталія Сидорак.

Каже, вона тут — найстарша вокалістка. Пані Наталі — 75, вона керує церковним хором, а також співає у сільському ансамблі «Барви Карпат».

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

«Перепелоньки» йдуть співати усі дівчата і жінки. І ті, кому 10 – 18, і такі як я – кому 75, — жартує пані Наталія. — Ці пісні виконують на Великдень і ще на Провідну неділю. А більше — ні. Мені ті пісні передала моя мама, а мамі — її мама. Це у нас споконвіку так. Ніде такого нема, лише у Прокураві. До нас з других сіл приїздять подивитися.

За словами Наталії Сидорак, відколи в селі церква — відтоді й «Перепилоньки». А церква у селі побудована в 1889 році на місці попередниці — 1771 року.

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

Коли церква лише будувалася, то мамі розказувала її мама, що люди збиралися на зарінку (коло річки — ред.) й там співали ці «перепелоньки», — розповідає Сидорак. — А потім побудували церкву і вже довкола неї співали. Моя мама дуже любила співати. Приходили дівчата на вечорниці вишивати і мама співала, а ми переймали собі й повторювали. А зараз вечорниць нема, то у клубі збираємося і так вчимо молодих.

Четвертий на дзвіниці

Під час того, як жінки й дівчата співають, молоді хлопці грають у «перескачки» – просто перескакують один через одного. А тоді роблять «дзвіницю»: на низ стають моцніші хлопці, їм на плечі стають трохи менші і, от, є дзвіниця.

Це також давня традиція, кажуть у Прокураві.

Я колись, як з армії прийшов у 1971, то я на «дзвінниці» четвертий стояв, – розказує пан Іван. – Був перший ряд, другий, третій і четвертий. Давали таку палицю всередину, аби тримати рівновагу і так йшли довкола церкви.

А з маленькими дітками грають у «Жучок»: дорослі стають у два ряди, сплітають між собою руки і роблять  «кладочку», по якій по черзі проводять найменших. Також співають і водять хороводи.

 

Ні дня без коників

Під час відкриття етнохабу гості могли опанувати котресь з народних ремесел.

Наприклад, Микола Слижук вчив охочих інкрустації по дереву – оздобленню дерев’яних виробів вставками з інших матеріалів: скла, металу, перламутру, каменю чи вставками з інших порід деревини.

Цього пан Микола навчився у свого діда, біля якого й виріс. Почав, каже, з цим ремеслом працювати з восьми років. Нині йому – 38.

Мій дід, мої прадіди, прабабка були знаними майстрами, – говорить Микола Слижук. – Я також пішов їхнім шляхом. Таким методом інкрустації роблю кошики, тарелі, підсвічники, скрині чи рамки до фотографій, до образів.

Пан Микола має авторську розробку – збанок до Водохреща. Усі вироби робить переважно з груші чи горіха, бо ця деревина м’яка і її легко обробляти.

Місцева майстриня Галина Соколюк допомагала освоювати пацьоркоплетіння – вчила робити силянки й гердани. Цього ремесла пані Галина навчилась якраз від матері Марії Чулак, бо жили по сусідству. І навчила цього ремесла своїх доньок – Галину та Орисю.

Багато охочих було на майстер-класі з виготовлення сирних коників. Ще тепленькі коники – дуже смачні.

Робити іграшки з сиру вчила Марія Петрів з села Брустури – столиці сирних коників. Саме вона відродила це ремесло на Гуцульщині. Сирними кониками займається уже 40 років і вчить молодь.

Їй допомагала Анна Левицька з села Прокурава. Майстриня розказує, що її 13-річну цього вчила старенька сусідка, якій було під 90 років. Тоді їй те сподобалося, але вона цю справу полишила. Вернулась до сирних коників, коли мала вже 35 років. І тепер каже, без коників не уявляє ні дня, бо жодне свято не обходиться без цих сирних смаколиків.

етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття етнохаб, Прокурава, Марія Чулак, традиції, новини Прикарпаття

Авторка: Світлана Лелик

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.