Уже шість років платформа «Тепле Місто» допомагає франківцям розвивати місто за допомогою «Малих Ґрантів». Реалізовані десятки проєктів, з’явилося чимало громадських ініціатив, але ще досі люди не дуже розуміють, що робити.
Про конкурсантів, помилки та внутрішню кухню «Малих Ґрантів» розповідає координаторка програми Христина Магас, пише Репортер.
– Христино, кажуть, що «Малі Ґранти» часто плутають з «Бюджетом участі». В чому різниця?
– У нас багато відмінностей і того, що нас об’єднує. Наприклад, проєкти, які ми підтримуємо для змін в місті. Серед відмінностей – фінансування. Якщо «Бюджет участі» – це кошти з міського бюджету, то «Малі Ґранти» – це гроші, які акумулюються з локальних бізнесів і йдуть на підтримку проєктів. У нас є стала сума на всі хвилі – 120 тис грн.
Ми не підтримуємо ремонт доріг чи туалетів. Ми більше спрямовані на проєкти соціальної дії, тобто ті, які змінюють ситуацію, приносять інновації, яких у місті ще не було.
Читайте також: Вулиці імені ворога: де на Прикарпатті ще ховаються привиди совка (ФОТО)
Відрізняється і процес вибору проєктів. Якщо в «Бюджеті участі» ти раптово згадуєш, що в тебе є багато родичів і друзів, і розсилаєш їм прохання проголосувати, то ми кожної хвилі обираємо незалежну комісію. Вона складається з представників бізнесу, громадських активістів, людей, які працюють у певній сфері.
– Як відбувається оцінювання?
– Є два етапи. Спершу кожен з учасників комісії самостійно оцінює проєкти за критеріями. Другий – коли півфіналісти приходять на співбесіду і захищають проєкти.
Як координатор, я приблизно орієнтуюся, який проєкт може пройти, а який ні. Хоч не завжди вгадую. Є круто написаний проєкт, хоч в рамку став за зразок, але люди не можуть пояснити, як його реалізовувати, що вони хочуть зробити з допомогою цього проєкту. І навпаки – в людей слабенько написана заявка, вони не володіють словом, у шорт-листі були десь там останні. Але на співбесіді вони так розказують, що їм вірять, бо бачать цей вогонь в очах. Зазвичай це якісь мистецькі проєкти, які складно описати простими словами.
– За ці роки франківці вже знають, що таке малі гранти і як їх можна отримати?
– Сприймають як меценатство і благодійність. Коли намагаєшся пояснити, що проєкт – це сукупність дій, націлена на якусь мету, він обмежений у часі, й ми розуміємо, хто наша цільова аудиторія, для чого ми це робимо, які результати будемо мати потім, то для людей це щось нове, мовляв, а що лавочка – не проєкт? Зазвичай це старші люди, хоч і не завжди. Останній проєкт, який у нас підтримувався, – «Вдома у Ба і Ді». Це люди старшого віку, які ходили, вчилися, слухали, робили багато помилок і в результаті отримали грант від нас, від «Urban Space» і нещодавно грант у Zagoriy Foundation на розвиток своєї ініціативи. Це дуже приємно.
Є люди, не готові розбиратися, що це таке, хоча зараз це дуже крута можливість попрацювати для того, аби знайти фінансування, віздвітуватися за нього і нікому нічого не бути винним.
– То як роз’яснюєте?
– Є «Школа Малих Ґрантів»», де приходять зовсім нові люди і за три дні виходять вже з готовим, прокоментованим проєктом. Ми вчимо їх, як написати заявку, як отримати грант. Якщо не грант, то як знайти фінансування.
Ще є менторська програма для громадських організацій. Вона такого, вже вищого рівня. Це люди, які вже щось реалізовували, створили ГО, але тепер не знають, що з цим робити. Тобто, як управляти, юридично правильно оформлювати договори, формувати бухгалтерію, команду, працювати з волонтерами. Елементарні речі, на яких люди найбільше спотикаються. Наприклад, у Франківську більше тисячі організацій, але ти розумієш, що тих, які щось роблять, набагато менше. До прикладу, менторська програма такого рівня коштує як рік навчання в УКУ на програмі управління неурядовою організацією. У нас – безкоштовна.
Читайте: Судмедексперт Ігор Іваськевич: “Мертві вчать цінувати життя”
Є ще міні-тренінг «Тренажер ідей», коли ми навчаємо команди захищати свої проєкти.
– Які помилки найчастіше роблять конкурсанти?
– Погано прописують бюджет. Втомлюються це робити. От, у нас є така ідея. Добре, а який перший етап реалізації? Який другий? Не зрозуміло.
Хтось не прописує мету, цільову аудиторію. Багато таких, що десь недочитують офіційні правила, що треба мати мінімум 10 % самостійного фінансування від загальної суми бюджету з інших джерел чи власних. Хтось не дочитується, що треба мати команду більше двох осіб.
Також ми не підтримуємо релігійні, політичні та комерційні проєкти.
– Якими проєктами пишаєтесь?
– Загалом їх реалізовано 83. До прикладу, останній підтриманий проєкт «Вдома у Ба і Ді». Це соціальні дитячі кімнати. Тут не йдеться про комерцію, бо ціна за таку кімнату дуже соціальна. Тут соціалізація людей 45+, яких не завжди хочуть брати на роботу. У них є амбітна ідея – у кожному мікрорайоні зробити такі кімнати, зменшити потік людей у центр і таким чином розвивати райони.
Екологічні проєкти RE:laboratory і SortSmart. Про останній знають і поза Франківськом. Робототехніка – альтернативна освіта у школі.
Танцювальний інклюзивний колектив «Надійка». Команда мала змогу пошити собі костюми, поїздити на фестивалі, покрити оренду залу, яку вони оплачували з власної кишені. Створювалися й інклюзивні канатні дороги, майданчики для дітей.
Проєкт «Три двори». Команда хоче створити карту муралів, аби люди гуляли й дивилися не тільки фасади, але й заходили у двори, бачили, яка краса є всередині. От, на Франка, 5 є мурал від Грехів. Звідти він починався і продумувався разом з мешканцями.
– Були випадки, що переможці повертали кошти?
– Були студенти, які подалися з проєктом «Цікава гістологія». Вони хотіли розробити онлайн навчання. Та виявилося, що вони просто перекладали вже наявний курс з гістології на Coursera чи ще десь. В результаті команда повернула гроші – до 20 тис грн.
– Як ви спілкуєтесь з конкурсантами?
– По телефону, якщо це якесь дрібне питання. Можна написати на пошту. І найприємніший момент, коли зустрічаємося за кавою, аби за теплою розмовою проговорити ідею, заявку, проєкт. Інколи після консультації люди по-іншому починають дивитися і розуміють, що їм треба зовсім інше. Або, наприклад, подаватися на підтримку власне організації, а не проєкту. Я одразу запрошую таких людей на навчання.
Для мене «Малі Ґранти» – як домашній улюбленець, за яким треба доглядати. Звертати увагу на дрібниці, деталі, аби проєкт ріс, функціонував так, як це закладено.
Для реалізації тих самих навчальних програм мені треба спілкуватися з людьми і розуміти, які в них проблеми й болі, що їм треба навчитися.
Для навчання людей у написанні грантових заявок треба розуміти, хто цим цікавиться і чи взагалі це актуально. Для формування спільноти теж треба розуміти, кого з ким треба познайомити, кого запросити. Може комусь треба не грошова підтримка, а запевнення, що в людини все вийде.
