Івано-Франківський обласний клінічний центр паліативної допомоги уже 25 років допомагає невиліковно хворим мешканцям доживати останні дні у спокої. Заклад пережив нелегкі два роки пандемії, а тепер переживає повномасштабну війну.
У жовтні, під час щорічного місяця паліативної допомоги, тут знову просять не забувати про їхніх пацієнтів, пише Репортер.
Паліативна допомога потрібна
Обласний центр паліативної допомоги розрахований на 30 ліжок, проте найчастіше пацієнтів є більше і їм доставляють ліжка. Зараз на стаціонарі – 35 невиліковно хворих людей, яким потрібен цілодобовий догляд.
Війна змінила нашу роботу. На самому початку був час, коли перев’язувального матеріалу і медикаментів залишалося на тиждень, – говорить головна лікарка закладу Ірина Слугоцька. – На щастя, допомогли спонсори з Польщі. Зараз маємо всього більш-менш достатньо.
Пацієнти медзакладу – не лише прикарпатці, а й внутрішньо переміщені хворі. Частково через це зараз таке навантаження на заклад: в область прибуває багато людей, частині потрібна паліативна допомога.
Пацієнти-переселенці у нас з’явилися вже з 25 лютого, – каже Ірина Слугоцька. – Були люди з Житомира, Києва, Харкова… Всього за період війни у стаціонарі ми прийняли 25 внутрішньо переміщених осіб. А наше виїзне відділення опікувалося 35 хворими, які приїхали з інших областей. З часом дехто відходить, дехто повертається додому, дехто виїжджає за кордон.
Читайте: Тут допомагають жити, а не помирати. Як працює франківський хоспіс (ФОТО)
Виїзна мобільна служба – медики, які регулярно приїжджають додому до паліативних хворих. За словами головної лікарки хоспісу, такі послуги ще більше затребувані, ніж стаціонар. Всього є дві бригади: доросла й дитяча. І якщо у стаціонарі лежать хворі з усієї області, то виїзна бригада опікується переважно Франківською громадою, рідко коли виїжджає в інші райони. Зараз допомогу мобільної служби отримують 194 пацієнти. До війни було 70-80.
Нині багато де по області медзаклади відкривають відділення паліативної допомоги. Але роблять це здебільшого, щоб отримати фінансування з НСЗУ, – каже Ірина Слугоцька. – Але тут треба розуміти нашу філософію. Паліативний догляд – це створення максимально комфортних умов для людини в останні дні її життя. Паліативна допомога має два фокуси – на пацієнта і на членів його родини. І психологічна підтримка в цьому випадку надається і родині теж, інколи навіть більше, ніж хворому.
Під час тривог не ховаються
Під час повітряних тривог персонал повинен спускатися в укриття – спеціально обладнаний підвал. Але цим часто нехтують, щоб не залишати пацієнтів. За словами медсестер, спочатку хворі лякалися, коли їх залишали в палатах, а за вікном вила сирена. А звозити прикутих до ліжка людей персоналу не під силу.
Якщо йде перев’язка, медсестра не може залишити людину й піти, – каже Ірина Слугоцька. – А піднімати з ліжок хворих практично неможливо. Ми маємо ліфт, три каталки і дві ноші. Є двоє пацієнтів на кріслах, то їх можна спускати у підвал з нами.
У закладі, як і раніше, один поверх – 15 палат – обслуговує один медсестринський пост: одна медсестра і дві санітарки. За словами головної лікарки, навантаження мало б бути втричі менше. Бо йдеться не лише про фізичну складність, а й моральну: тут немає щасливих закінчень історій.
Читайте: Дім один на всіх. Як живеться підопічним франківського геріатричного пансіонату (ФОТО)
Недавно у нас була молода жінка з прогресуючим раком, у неї вже йшли метастази у мозок, – пригадує керівниця закладу. – Її привезли на другому тижні війни. Вона з Києва і їхала до Польщі, там їй мали зробити операцію. Але на консиліумах лікарі вирішили, що сенсу немає, тож вона поступила до нас. У цієї жінки була непересічна доля: волонтерка двох Майданів, дизайнерка, навчалась у Мілані, мала свою турфірму й популяризувала Україну по світу. Ми доглядали її три тижні, а потім вона відійшла. Похорон був у нашому подвір’ї: повно людей, квітів.
Хоспіс потребує волонтерів
Франківський хоспіс не може прийняти всіх одразу, тому є пацієнти у черзі. Зараз – десь шестеро. У першу чергу беруть онкохворих, потім – стареньких, яким потрібен цілодобовий догляд і яким нема кому його надати.
Зараз постало питання відкрити ще один стаціонарний хоспіс, бо є великий наплив переселенців, – говорить Ірина Слугоцька. – Поки думаємо, де це можливо зробити. Бо треба, щоб були належні умови. А закладу, де б усе вже було готове, наразі немає. Створення цих умов потребує багато і коштів, і людських ресурсів.
Під час пандемії доступу до пацієнтів хоспісу практично не було через загрозу зараження. Зараз карантинні обмеження зняли, тому пацієнтів можна знову навідувати. Але волонтери не спішать повертатися.
Волонтери зникли під час пандемії й так і не повернулися, – каже керівниця медзакладу. – Раніше приходили студенти медуніверситету, але зараз у них більше дистанційного навчання. Ми маємо дуже хорошу співпрацю з Катериною Масляк, яка очолює нашу команду постійних волонтерів. Того року за їхньої допомоги закупили у всі палати смарт-телевізори. Але волонтери дуже потрібні – навіть посидіти біля хворого, потримати його за руку.
Цього року Івано-Франківському обласному центру паліативної допомоги виповнюється 25 років. Святкувань не планують, лише молебень, вручення відзнак, презентацію книги та круглий стіл.
А тим часом небайдужих просять не забувати про тих, кому залишилося жити не так уже й довго. Зараз медзаклад не має нестачі у медикаментах і перев’язувальному матеріалі, але завжди потрібні гігієнічні засоби, наприклад, памперси. А також – продукти тривалого зберігання: олія, цукор, чай. А ще – генератор альтернативного живлення, який коштує немало. Щоб його купити, керівництво намагається залучити благодійників.
Авторка: Ольга Романська
