В Івано-Франківському вищому художньому професійно-технічному училищі №3 не тільки навчають студентів, а й допомагають військовим та цивільним під час війни.
Тут роблять ліжка для ЗСУ, меблі для укриттів у франківських школах та садках, а тепер ще й облаштовують житло для одного з поранених бійців. Усе – безкоштовно, тільки щоб зробити свій внесок у боротьбу, пише Репортер.
Стільчик зробити важче, ніж шафу
У художньому училищі № 3 навчають різьбярів, столярів, верстатників та флористів. Навчання триває від року до трьох, залежно від програми. Всього тут нині здобуває освіту 550 студентів. Зараз у них якраз починається практика. Більшість проходить її на підприємствах, дехто залишається в училищі й допомагає майстрам виконувати замовлення.
Обов’язок майстра виробничого навчання – навчати, – пояснює заступниця директора з навчально-виробничої роботи Лариса Козин. – Але заклади профтехосвіти специфічні тим, що тут ще виконуються якісь замовлення або роботи. Тоді їх розподіляють між майстрами.
Читайте: Печиво на Майзлях. Як парафіянки церкви у Франківську допомагають збирати гроші на ЗСУ (ФОТО, ВІДЕО)
Одні з основних замовників – ліцеї та дитсадки міста. Ще до війни у третьому училищі їм допомагали ремонтувати меблі й облаштовувати класи. З часу повномасштабного вторгнення роботи побільшало.
Наприклад, до війни часто звертався ліцей № 7, ми їм зробили багато меблів для кабінетів. А ще – десятки дитсадків. Зараз ми робимо меблі для бомбосховищ у школах та садках: лавочки й дитячі крісла, – розповідає Лариса Козин. – Заклади можуть звертатися будь-куди, але якщо інша комерційна структура закладає свій інтерес, то ми – ні. Місто фінансує нас, ми натомість максимально допомагаємо навчальним закладам.
Навіть зараз у майстерні – дерев’яні елементи, які стануть маленькими стільцями. Серед них – майстер виробничого навчання Микола Андріїв.
Це – боковина стільчика для дітей з дитсадка. Ми її лакуємо, потім шліфуємо, а потім ще раз лакуємо, – пояснює Микола Андріїв. – Я прихильник того, щоб учні вчилися на реальних замовленнях. Бо тоді вже з’являється відповідальність, страшно зіпсувати. А стільчик – складний виріб, на ньому добре вчитися. Шафу зробити легко. А на стільчику – всі стадії технологічного процесу.
Студенти хочуть допомагати
В училищі працюють для перемоги з початку повномасштабного вторгнення. Спочатку допомагали військовим з ліжками для казарм, з шафками для зберігання ліків – медичним бригадам.
Ми допомагаємо систематично, в міру можливості, – говорить Лариса Козин. – Збирали меблі для військкомату, облаштовували пропускні пункти у місті. Також робили ліжка – до нас зверталися представники військових частин. У нас своїх матеріалів немає. Спочатку, в перші дні, була дуже гостра ситуація, ми брали свої залишки на складі, робили з цього шафки. Але це недобре, бо якість програє.
Тепер ті, хто звертається до училища із замовленням, надають свої матеріали. Решту роботи заклад виконує безкоштовно. Залучають студентів, наприклад, вони допомагали облаштовувати центр для ВПО у колишньому приміщенні департаменту освіти.
Залучаємо студентів переважно старших курсів, уже більш кваліфікованих. Завжди з ними є майстер, який інструктує з техніки безпеки, – каже заступниця директора. – Вони охоче долучаються. Це хлопці, яким по 18 років та які вважають, що вже готові йти воювати і гнати ворога. Але вони ще діти, тож дуже радіють, коли хоча б таким чином посприяти і допомогти.
Зараз навчальний заклад отримав специфічне завдання. До них звернувся військовий з Франківська, який отримав поранення. Вони з вагітною дружиною облаштовують квартиру, але не мають грошей на меблі. Тож художнє училище допомагає зробити все необхідне для кухні та кімнати.
До нас звернулася дружина військового, подзвонила на телефон училища. Ми не питали, звідки вона дізналася про нас, – говорить Лариса Козин. – Чоловік – ветеран АТО і повномасштабної війни, воює з 2014 року. Він комісований по стану здоров’я, але далі займається волонтерством, возить допомогу хлопцям на передову. Вони надали нам матеріали, лише попросили виготовити.
Меблі для вітальні уже практично готові, майстри починають працювати над кухнею. Її збираються закінчити за місяць.
Це стінка, але розібрана, бо нести ми її будемо окремо і там складати. Дві шафки, – показує Микола Андріїв. – Спочатку це завеземо, потім будемо думати за кухню. Там складніше. Я біля себе залишив четверо учнів, разом з ними й працюємо.
Читайте: «Кожен атовець був готовий». Як живе у війну «Бандерівський схрон»
Діти бачили ракети
Загалом повномасштабна війна не сильно вплинула на кількість учнів в училищі, але вступають тепер таки менше. Як розповідають викладачі, спеціалістів з деревообробки не вистачає, щоб закрити попит на ринку. Багато дітей виїхали з батьками за кордон. А ще деяких бояться відправляти на навчання до міста.
Батьки вважають, що у селах безпечніше, а тут недалеко аеропорт, – каже Лариса Козин. – У перший день війни діти в нашому гуртожитку бачили ракети, які летіли на аеропорт. Хтось спокійно це сприймає, хтось важче. У перший день всі їхали з міста, а ми – в сторону аеропорту. Хвилювалися, певно, за власних дітей менше, як за наших учнів у гуртожитку.
Тоді Міносвіти оголосило перерву в навчанні на два тижні. А потім уже вчилися дистанційно.
Читайте: «Не хотів знімати берці тата». Як у Карпатах реабілітовують дітей загиблих бійців
Ми почали одразу оновлювати бомбосховища, – розповідає старший майстер Анатолій Басараб. – Під гуртожитком поставили помпи, провели воду, поставили біотуалети. Місто й область допомогли з кулерами, генераторами. Далеко бігти не треба – сховище одразу під гуртожитком. У нас відпрацьована схема: тільки чуємо сигнал тривоги – всі в укриття. На уроках вчитель виводить групу, а вночі в гуртожитку за це відповідають двоє чергових.
Зараз майстри з учнями планують завершити всі завдання до кінця червня, адже потім йдуть у відпустку на півтора місяця. А далі, з нового навчального року, продовжуватимуть працювати на перемогу.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.