Дівчата в берцах. Юлія Верановська та Наталія Сахновська про мрію, службу та собак (ФОТО)

Нині жінки нарівні з чоловіками служать в армії, поліції, воюють на Донбасі. Прикарпатки Юлія Верановська й Наталія Сахновська про службу навіть мріяли.

Комісарова донька

Юля Верановська якось у військкоматі побачила хлопця, який плакав, бо не хотів до армії. Каже, її це страшенно розізлило, пише Репортер.

Вона сама пішла за повісткою й підписала контракт. Проміняла міський комфорт і роботу в банку на військові берці та життя у закинутих, обстріляних будівлях.

Контракт Юлія підписала у 2016 році. В зоні АТО опинилася у листопаді 2017. Була у складі оперативного тактичного угрупування «Луганськ» (нині – «Північ»). Потім перейшла у 8 батальйон 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Воювала з «едельвейсами» у Кримському, а потім у Водяному. Зараз має вже третій офіцерський контракт – на п’ять років. Нині у відпустці. Каже, то одна з найдовших – більше місяця.

Юлія з батьком та капеланом Василем Довганюком

Розповідає, що служити хотіла завжди, але батько відмовляв, бо «це не жіноча справа».

«Ми страшне сварилися на цю тему, але я вмію добитись свого. Він подумав, що це не серйозно, що мені перейде, – посміхається Юля. – Коли ж поставила свій підпис на контракті, тоді йому подзвонила».

Її батько – полковник Юрій Верановський, заступник військового комісара Івано-Франківської області. Бойовий, у зоні АТО ротаціями з 2014 року.

Полон, кордон і присяга. Прикарпатські військові про службу в армії

За словами Юлі, вона пішла батьковим шляхом – окрім того, що військова, то на сході займається кадрами. Каже, останніми роками жінок в армії більшає. Хоч багатьом із них спершу тяжко звикнути до побутових умов, бо їх там нема.

Наприклад, у Кримському вони жили в закинутому будинку, самі його утеплювали, забивали вікна клейонкою. «Зараз живемо на старому закинутому заводі. Влітку влучила міна, весь третій поверх розбитий, – розказує Верановська. – Обстріли там постійно. Чути, як працюють міномети, стрілецька зброя».

У Кримському місцеві ставилися до військових не дуже добре, обзивали. А коли були у Сєвєродонецьку, йшла по вулиці, то могли і вдарити.

«Але якось з частини наші поїхали в Маріуполь купити корму для котиків і ще чогось, – пригадує Юля. – А гроші з них не взяли, сказали, знають, що українські бійці до тварин ставляться добре. До якогось свята, здається, до Миколая, мені в магазині подарували шоколадку. Тож ставлення хоч і повільно, але змінюється».

Недавно у Верановських з’явився вівчур – Вулкан. Подарував його доброволець і волонтер Олег Туєшин. Юля каже, Олег часто приїздив до її батька з гостинцями, коли той був на сході. Якось пообіцяв, що подарує щеня.

«У тата там завжди був собака. Коли стояв у Мар’їнці, Красногорівці, то мав Айка, – пригадує Юля. – Люди його кинули, коли виїздили. Худий, хворий – тато його виходив. На його автівці був напис «Комісар», фото вівчарки, а внизу напис – «Айк».

Пса полковник потім віддав у добрі руки, бо мусив бути в роз’їздах.

Про те, що Юлія – донька Верановського, знали одиниці. Привілеїв нема і не було. «Людина сама собі заробляє авторитет», – впевнена дівчина.

Каже, в армії почувається на своєму місці.

Коли напарник з хвостом

Наталія Сахновська – з села Виноград Городенківського району. З 2015 року працює в Кінологічному центрі Нацполіції області.

Розказує, що з дитинства хотіла працювати в поліції. Батьки вмовляли на медика або вчительку, але вона не погодилась.

Пригадує, що в її 15 років у них з’явилася вівчарка Джесі. Її віддали на навчання до кінологічного центра. Тоді щастю Наталі не було меж, бо дізналася, що можна поєднати і собак, і службу.

За словами Сахновської, робота хоч і цікава, але важка. Собаку спершу треба навчити, видресирувати. А це дуже довго й нелегко. Нерідко доводиться працювати за таких погодних умов, що й собаки не завжди витримують.

Діти й собаки: хто кого вчить. Франківські кінологи збирають школярів (ФОТО)

Пригадує свій перший виїзд – подвійне вбивство у Крихівцях. Тоді, правда, була стажером. Їхала з іншим кінологом та його собакою. «Я тоді думала: «Куди я їду? Що я роблю? – згадує Наталя. – Але на місці вже не панікувала».

Нині вона в парі з Хантером, чорним, «вредним» вівчуром. Часто виїжджають на крадіжки, розшук людей. Чотирилапий напарник працює добре, виводить на слід, а далі вже – робота слідчих.

Хантера Наталя навчила собі сама. Але паралельно займається ще з двома собаками.

Пригадує свого першого пса – Біла. Його Наталі передали від іншого кінолога, який звільнявся зі служби. «Білу було вісім років, – розказує дівчина. – Я жартувала, що то не він зі мною на виїзд їде, а я з ним, бо був досвідченішим. Біл сам знав, що робити».

У кінологічному центрі Наталя відпрацьовує все нарівні з чоловіками. Єдине, каже, лише дрова для котла не рубає.

Яке і всі її колеги, Наталя була в АТО, мала дві ротації на Луганщину. Патрулювала місто, стояла на блокпостах. Обидві ротації були без пригод.

«Мамі навіть не зізнавалася, що в АТО, – каже Сахновська. – Хлопців попереджала, аби тихо були, бо ми ж ніби на курсах підвищення кваліфікації. А насправді – за 8-10 км від передової. Обстріли вночі чули, але далеко».

Пригадує, як вдруге приїхала на схід з собакою начальника – Джекілом. Той пес – спец у пошуку вибухівки. На блокпості стояла з батальйоном поліції «Полтава».

«Виходжу з машини, а у більшості вираз обличчя, мовляв, кого нам прислали? – сміється Наталя. – Потім, коли дізналися, що я тут уже вдруге, то почали дивитися інакше – як на свою».

Зараз сержант Сахновська заочно навчається в Академії внутрішніх справ.