Уже майже рік, як танцювальний клас і кабінет хореографа Тараса Гедзика в Івано-Франківському міському Центрі дитячої та юнацької творчості перетворились у волонтерський швейний цех. Раніше тут розробляли костюми для дитячих колективів, а нині шиють усе для військових.
Але встигають і шити, і займатися з дітьми. За словами Тараса Гедзика, у будь-який час діти мусять мати нормальне дитинство й розвиватися, пише Репортер.
Переможна команда
Тарас Гедзик 15 років займається народними танцями. Він працює у міському Центрі дитячої та юнацької творчості і є керівником колективу народного танцю «Карпатський віночок».
Пригадує, що якраз 24 лютого був за межами області. Разом з товаришами зорганізувалися й допомагали людям, які втікали від війни за кордон.
Були величезні черги, діти з батьками, діти з чужими батьками, старенькі люди, – розповідає Тарас Гедзик. – Ми їм допомагали, стояли на дорозі, елементарно робили кип’яток. Потім приїхав до Франківська та зрозумів, що треба активніше. Тоді був запит на білизну для хлопців, і 27 лютого ми це почали відшивати, повністю з нової тканини, для поранених у госпіталі й далі.
Тканину шукали, де могли – по знайомих, по своїх залишках. До шиття долучався й Тарас, адже шити вмів, бо розробляли костюми для колективу.
Читайте також: «Щедрик» на дзвонах із гільз. Коваль з Кадобної перетворив снаряди на музичний інструмент (ФОТО, ВІДЕО)
Шити до танцювальних це одне, а тут інші стандарти, – говорить Гедзик. – Є свої нюанси, в які я вже вник. Патріотизм, любов і непереборне бажання робити щось корисне спонукає навчитися всьому.
За його словами, цієї роботи б не було, якби не батьки вихованців, колеги з центру та їхніх родичів, які долучилися до волонтерського швейного цеху. Усіх їх Тарас називає – «Команда Перемоги».
Усе в машині напоготові
Швейний цех у кабінеті Тараса Гедзика. Тут стоїть старенька швейна машинка, оверлок. Навколо багато заготовок, вони чекають, аби їх завершили. У залі, коли нема занять, то на брусах висить розкроєне, теж чекає на пошиття. На підлозі розстелена тканина, її треба різати. У коридорі на лавках і кріслах – готові вироби.
Гедзик перераховує, що вони вже нашили за цей час: білизна, дощовики, подушки, подушки-підголовники, постільна білизна в лікарні.
Також головні убори, наприклад, кавери, – каже Гедзик. – Розробили й рукавиці для хлопців, такі широкі, аби вони у своїх тактичних рукавицях могли гріти руки. Ще шиємо рукавиці з дублянок. Є ідея робити й такі шкарпетки. Аби хлопці могли зняти мокрі берці, щоб посушити, а самі були б у цих шкарпетках.
Влітку шили штани й шорти на госпіталі, бо, каже, у хлопців взагалі нічого не було. Зараз роблять кофти з натуральної тканини. Це не термобілизна, але обтягуюче, трикотажне, тож все тепліше.
Читайте: Троянда з Бахмута. Або як військові перетворюють уламки війни в ефектні вироби
Великі потреби зараз є на Бахмут і Краматорськ, – каже Тарас Гедзик. – Напрацювалась база військових, яких ми знаємо, а вони знають нас. Зараз є запити на клякси – маскувальні халати, теплі рукавиці. Що і як шити, яких кольорів, то питали у військових. Самі на собі пробували – пошили щось, поміряли, як воно чи практичне, чи зручне.
Багажник Тарасової машини також забитий усім чим не хочеш. Тут жерстяні банки для окопних свічок, самі ж окопні свічки, енергетичні батончики. Тканини, рукавиці, спортивні штани.
Каже, все має напоготові, бо не знає, кого зустріне по дорозі та що людині буде треба. Вже мав подібні випадки.
Також ділиться з іншими волонтерами, а вони з ним. Найбільше Тарас співпрацює з громадською організацією «Нові Крила».
Від кожного по краплині
Роботи є дуже багато, але хочеться вже шити костюми для танцювальних колективів і їздити з дітьми виступати. Але це все буде після перемоги, – говорить Тарас Гедзик. – Танцювальна й тренувальна робота – також на першому місці, бо це моє життя.
Розповідає, що до волонтерської роботи долучаються і самі діти. Наприклад, у перервах між тренуваннями учні начиняють синтепоном підголівники й подушки.
Буває, приходить старша група, 8-10 класи, й такі: “Давайте, ми вам тут будемо допомагати, а ви нас з занять звільните?”, – посміхається хореограф. – Але це не працює, бо вони прекрасно знають, з ким мають справу. Вони своє відпрацьовують, потім у них є коротенька перерва, щось мені помагають, потім друга частина репетиційної програми – і додому. Ми талановита танцювальна родина. Будь-яка колективна справа приносить плоди. Від кожного по краплинці і будемо мати гарне озеро.
За словами Тараса Гедзика, діти добре розуміють, для кого вони це роблять, тож мають ще більше бажання допомагати та тренуватися. Попри все, навіть готують нову програму, але концерти будуть на перемогу.
Дітям треба розвиватися у будь-який час, – говорить хореограф. – Діти мусять мати нормальне дитинство, прожити його правильно, саме заради цього ми й працюємо.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.