У лютому 1939 року до Косова завітали учасники автопробігу, який прямував з Варшави до Закопане. Десяток автівок Mercedes, Citroën і Ford зустрічали цікаві мешканці й цілий бургомістр з усім панством, бо то таки була подія.
І минулих вихідних, майже через 90 років, у мистецькій столиці Гуцульщини спробували її відтворити та організували атмосферний ретрофестиваль, пише Репортер.
Усе почалося з фото
Свято відбувалося на території колишньої солеварні – «Саліни». Саме сюди на перепочинок заїхали учасники автопробігу 1939 року. Бо за Польщі тут був цілий відпочинковий комплекс.
За обсягами видобування солі Косів вважався другим у Польщі після краківської Велички. Але згодом промисел припинився, і влада міста з ініціативи доктора Аполінарія Тарнавського вирішила побудувати серйозний заклад. Там був басейн, велика ресторація, номери, тенісний корт і кімнати оздоровлення – ванни з соляною водою.
«На це виділили близько 28 тисяч злотих. Величезна сума на той час, – розказує один із організаторів нинішнього свята Роман Хромейчук. – Це була перлина Косова, де зупинялося панство. І в лютому 1939 року зупинився й автопробіг. Учасників зустрічав бургомістр міста пан Міллер. Гості були здивовані гостинністю та подарунками».
Читайте також:
Зо два роки тому на одному з польських ресурсів Хромейчук побачив старе фото, де впізнав територію косівської «Саліни». На її фоні біля своїх автівок стояла група чоловіків. Дуже його те зацікавило, тож взявся шукати більше. Отак і дізнався про цікаву подію в житті міста, і так, з одного фото, виникла ідея відтворити її та організувати фестиваль «Авторетром до Косова».
Почалося свято під вечір п’ятниці. На фестивальну територію по одній заїздили ретроавтівки зі Львова, Чернівців, Франківська, Коломиї, Долини та Калуша.
Усіх учасників зустрічали майже так, як і 90 років тому. На сцені грав духовий оркестр, потім трембітали, обабіч стояли чоловіки, жінки й діти у ретрокостюмах і махали прапорцями. З офіційним привітанням виступав мер Косова, вручав кожному подарунки.
Аби подивитись на гарні автомобілі та пофотографуватися біля них, зійшлося дуже багато цікавих косівчан. Але наступного дня автомобілісти не поїхали з Косова, як ті 90 років тому, а залишилися ще на два дні. Саме стільки тривав фестиваль.
Берлін, Висоцький і кіно
У суботу на місцевій набережній влаштували виставку ретроавтівок. Водії припаркували свої машини, а самі пішли на екскурсію містом, відвідали колоритний косівський базар, музеї, майстерні.
Лише пан Юрій залишився на фестивальній території й вовтузиться біля своєї «Побєди». Він місцевий. Автівку купив 20 років тому і каже, що з того часу постійно щось доробляє.
Називає свою «Побєду» – Маруся. Сміється, що навіть з нею радиться. Каже, двоє львів’ян підходили, хотіли купити його автівку, аби на ній доїхати до Берліна.
«Я готовий навіть дати її, лиш би вони це зробили, але потім машину повернули мені назад, – усміхається чоловік. – Тоді у неї з’явиться дуже цікава історія, що вона побувала у Берліні. Хоч вона й так має багато історій – від кожного власника. Я також хочу, аби й за мене мала щось цікаве».
Пан Юрій переконує, що його «Побєда» впоралась би з такою мандрівкою. Він сам на ній їздить з Косова до Тернополя – і нічого. Єдине, виїжджає лише двічі на рік, бо великий розхід бензину.
Хвалиться, що його «Маруся» майже повністю оригінальна, лиш поставив задній міст від «Волги 24» і карбюратор від «Жигулів».
А от Ярослав Гретчак на своєму блакитному «Мерседесі» їздить щодня. Каже, ця машина – копія автомобіля відомого радянського барда Володимира Висоцького, яку той мав у 1976 році. Ярослав придбав її шість років тому й дозбирував деталі, ремонтував, фарбував, аби була, як у поета.
Його захоплення ретроавтівками пішло ще зі школи. Відтоді мріяв мати «горбатого запорожця». Купив, а потім ще і ще.
«Це хобі – хвороба, – сміється Ярослав. – Завжди хочеться купити не щось нове, а саме старе. Не можеш спинитися».
Біля автівки Валерія Мельничука з Чернівців найбільше охочих пофотографуватися. На фест він приїхав на «Мерседес 770» – 1939 року. Розказує, що його машина в кіно знімалась. Взяв її на Одеській кіностудії. Тобто виміняв свою Lancia 1941 року на цей.
Машина вже три роки радує його та всіх перехожих. Їздить нею всюди – в Одесу, до Львова, по гірських дорогах, де навіть джипи не можуть проїхати.
«Це корабель, а не машина, – хвалиться пан Валерій. – Але автомобіль не оригінальний. От, мотор сучасний. На оригіналі я б і не їхав. Знаєте, скільки коштує? Читав, що такий «Мерседес» продався за понад два мільйони доларів. В Україні всього три такі – у Києві, Харкові й у мене. Їх випустили, здається, лише 170 штук».
Злодії на переході
В обід свято стало трохи динамічнішим і гучнішим. Поприїздило ще більше учасників на ретроавтівках, на солеварню поприходило багато туристів і місцевих. Фотографувалися, купували смаколики, розглядали машини, старовинні речі, а також вболівали за фаворитів на ретрозмаганнях.
Наприклад, учасники мали на час напомпувати колесо ручною помпою з ручним манометром від одної атмосфери до двох. Також мали покопирсатися в ящику з болтами та гайками й за дві хвилини скрутити якнайбільше пар.
Далі були й парні старти. Треба було добігти до суддівського столу, вхопити ключі від свого авто, добігти до нього, завести та проїхати на час 20 метрів.
Ще було цікаве змагання на вправність керування. Водії мали колесами розчавити всі пластикові келішки на дистанції. І це виявилося значно важче, ніж здавалось на перший погляд.
Але, певно, найцікавішим і найбільш видовищним було таке трохи театралізоване змагання. Учасник мав проїхати 30 метрів на рівній ділянці на час, але з одним нюансом. На середині дистанції був пішохідний перехід, де стояла пані з важкими валізами. Водій мав зупинитися й допомогти їй перенести валізи на інший бік. І тут відбувалося найцікавіше! Виявляється, на переході працювали злодії, які викрадали ключі з машини, бо ж водії автівку не закривали. Ну, то потім бігали й шукали тих злодіїв…
Під вечір гостей розважали музичною програмою від місцевих колективів і виконавців, частували банушем і бограчем.
Хостел у машині
У неділю дехто з учасників автопробігу вирушив у Верховину, а хтось залишився, аби повболівати за учасників мотоперегонів. Цією частиною вже керував Василь Курищук.
Пана Василя мотоциклісти знають дуже добре. Він виховав не одне покоління чемпіонів. А його майстерня-музей на території солеварні – справжня віддушина для байкерів і не тільки. Вона завжди відкрита, тут завжди проведуть екскурсію і запропонують нічліг, кому треба.
Обов’язково читайте більше про Василя Курищука:
Бог поршнів і клапанів. Василь Курищук відновлює в Косові мотокультуру (ФОТО)
Цікаво, що пан Василь хоче зробити хостел у стареньких авто. Їх на вулиці, позаду майстерні, є з десяток. Каже, відреставрувати й відремонтувати всі не вистачать ні грошей, ні часу, ні самого Курищука. Тож є ідея, аби в кожній автівці зробити номер, і там людина могла б переночувати.
А ще пан Василь досліджує мотоісторію Косова й також недавно натрапив на фото 1928 року. А там – чотири мотоциклісти у Тюдові, біля скелі. Хоче дослідити, що то був за мотопробіг і хто ці люди. Можливо, до наступного фесту вдасться це зробити, і то стане темою фестивалю «Авто-моторетром до Косова».
