«Тут господарі – коти» – перше речення в переліку правил, який видають офіціанти, коли ви сідаєте за столик у кафе “Мама-кішка”. Тож просять котів поважати, не лякати, не годувати зі своєї тарілки та не вірити їхнім благальним оченятам, коли вони щось випрошують.
Все про всіх у CatBook
Зараз у нас живе 8 котів, – розповідає співвласниця кафе «Мама-кішка» Христина Деркач. – Сірушка, Аліса, Аляска, недавно прилаштували Іриску, вона ще в мене в пам’яті. Маркіза, Дракоша, Черрі. Новенька Гайка – вона ховається. І Моллі – моя улюблена кішка, ми її дуже довго лікували.
Христина показує невеличку книжку, яка називається CatBook, з фото й описами місцевих мешканців.
Звідси можна дізнатися, що Аляска – «в міру активна, в міру лінива, і в міру комунікабельна. Її настрій залежить від випадку або ретроградного Меркурія. Не завдає шкоди людям чи іншим котам, але рве на дрібні шматочки паперові коробки».
Чері не дуже любить компанії, переважно спостерігає за життям кафе з високої шафи чи холодильника. А ще вона була «неодноразово помічена за викраденням трубочок з напоїв».
Тут же попереджають, що головною хуліганкою в “Мама-кішка” є чорна Дракоша. Вона може щось перевернути чи набридати іншим лінивим котам, закликаючи їх до гри. Ще маленьким кошеням її принесли в клініку зі зламаною шиєю, але після лікування по неї ніхто не повернувся. Так вона потрапила в котячу кімнату «Comfort Kitty».
Читайте: Місто для гурманів. Що цікавого приховує затишний Снятин (ФОТО)
В основному всі наші коти – вихідці з притулку, – розказує Христина. – Ми стараємося брати вуличних, бо якщо раніше кіт був домашнім, то він дуже сумує за власником.
Ось найновіша мешканка Гайка поки що не виходить в зал, а ховається в котячій частині. В Гайки нема хвостика. Христина розповідає, що в кішки раніше був господар. Але в того була алкогольна залежність, тож він її випускав на самовигул. Підгодовували кішку сусіди у дворі, інші коти покусали їй хвоста, почався некроз.
Волонтери її врятували, але не було кому її забирати, вони збиралися випустити кішку назад на вулицю, – продовжує Христина. – Але звернулися до нас, мовляв, кішка дуже контактна, то ми її прийняли. Переважно це так і відбувається, коли вже ніхто по них не приходить, волонтери кажуть, от є кішка, яка б вам підійшла, тоді ми її забираємо.
Дошка випускників
У кафе на всю стіну намальована симпатична котяча мордочка, за столиками сидить молодь. Самі ж коти повмощувалися на підвіконнях чи лежаках. Наприклад, Чері гріється у плямі сонячного світла на підлозі.
Котів тут постійно хтось фотографує – ті вже на це практично не реагують. Хіба хлопчині за крайнім столиком вдається зацікавити кішку іграшкою на вудочці.
На стіні біля бару є велика дошка з фото кішок – і написом «Наші випускники». Тут саме ті, хто з кафешного кота став домашнім.
З котиків, які відкривали кафе, тут зараз немає жодного, вони всі вже вдома, – розказує Христина Деркач. – Першим забрали Пушка. Ми йому таки цілеспрямовано шукали дім, бо в нього була проблема в поведінці. У нього колись була власниця, старша жінка, яка мала ментальні проблеми, і вона його била. Родичі віднесли його в притулок. З притулку його віддали нам, бо він дуже тягнувся до людей. Але час від часу він на людей нападав. Ми, звісно, попередили майбутніх власників про його особливості. Але вони й самі їх бачили, бо то були наші постійні клієнти. Зараз він у них домашній улюбленець.
Коли з кафе забирали перших котів, Христина пригадує, що закривалася на кухні та плакала. Коли забирали Пушка, то так ридала, що чоловік уже переконував лишити його тут.
Читайте: У Франківську подружжя з Бердянська через страви надихає пізнавати Україну
А потім з кожним разом стає все легше, тим більше коли присилають ці фото/відео з дому, де вони сплять у подушках чи дивляться телевізор зі своїми господарями. І ти розумієш, що все зробив правильно. Але, звісно, кожен раз сумно, – каже Христина.
Усі котики, які живуть тут, як уже говорилося – з притулків, усі стерилізовані та вакциновані.
Знову ж таки одна з причин, чому ми їх вирішили брати з притулку, – бо вони вже дорослі, ми знаємо, який у них характер, які в кого таргани в голові, – говорить господиня кафе.
Бо характер кота, додає Христина, дуже важливий. Самій кішці не буде комфортно жити у кафе, якщо вона не любить чужих людей. Вона буде боятися, ховатися, стресувати.
Тож сюди потрапляють ті, хто любить, щоб їх багато гладили та з ними бавилися.
Правила для всіх
Котокафе «Мама-кішка» Христина Деркач з чоловіком відкрили у Франківську кілька років тому. Розповідає, що перед тим працювали закордоном, у сфері громадського харчування. Тож, коли повернулися додому, хотіли відкрити щось своє.
Тоді ще був карантин, нам казали – от усі роблять піцу і вона йде, робіть піцу, не видумуйте, – пригадує Христина. – Але ми хотіли щось таке, чого ще немає, що потрібно в місті і чим нам цікаво було б займатися.
В той час Христина волонтерила з прилаштування кішок, тримала в себе вдома кількох на перетримці, в притулок їздила помагати. Тож так до неї прийшла ідея, що можна цих кішок брати в кафе.
Читайте: Бабуся готує для всіх. Як переселенці з Херсонщини відкрили у Франківську сімейний бізнес
Перед тим як відкриватися пішли в санстанцію, мовляв, хочемо зробити от таке. Натрапили на такого добряче старшого працівника.
Той сказав, що ми прибацані, що борщ окремо, а мухи окремо, – сміється Христина. – А потім його начальниця вийшла і сказала, що є таке в інших містах і воно має право на існування.
Христина пояснює, у котокафе коти не мають доступу ні до місця, де їжа готується, ні до місця, де їжа зберігається.
Тобто у них своя кімната в одному кінці кафе, кухня – в іншому, вони не мають туди заходити. Коти і їжа зустрічаються на залі перед очима людей. І вже людина сама вирішує, як заблизько підпустити кота до своєї тарілки, – зауважує Христина Деркач.
Хоча годувати котів зі своєї тарілки теж не можна. Це одне з ключових правил.
Інше – не робити нічого проти волі кота. Якщо він не хоче гратися чи гладитися, його треба просто відпустити.
Авторка: Женя Ступ’як
Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.
Comments are closed.