Василь Панкратов у війську вже 15 років. Каже, з дитинства хотів бути військовим, тож готувався. Служив у Южноукраїнську, потім у Вараші на Рівненщині, а потім в Енергодарі, на АЕС. Також він входить у раду «Крапових беретів» – їх носять лише ті спецпризначенці, які перемогли у спеціальних змаганнях.
Був командиром взводу оперативного призначення, а після поранення командира роти став замість нього. З групою медевакуації виніс з поля бою 150 людей, пише Репортер.
Панкратов воював на сході ще у 2014 році. Звільняли Слов’янськ, Попасну, наступали на Первомайськ. В АТО мав позивний «Танк», бо тоді броню на себе, кулемет – і вперед.
Зараз Василь – «Скорпіон». Пояснює, що так називався його взвод в Енергодарі. Коли росіяни захопили станцію й усіх розпустили, то взяв собі цей позивний. Під ним його знали в лісах Кремінної.
Два підбиті танки під станцією
23 лютого 2022 року Василь Панкратов заступив «на посилення» на Запорізькій АЕС. Тоді служив в Енергодарі, був командиром взводу. О шостій ранку наступного дня пролунав дзвінок – почалося вторгнення.
Підняв взвод по тривозі, почали готуватися, – розповідає Василь. – Підкріплення не прибуло. Буквально на другий день розвідка передала, що йдуть колони техніки до 600 одиниць.
Ворог заїхав на станцію через вісім днів. Василь каже, перед тим окупанти тричі намагалися, але їх не пускали місцеві. На єдину дорогу, яка вела до станції, вийшли тисячі людей з прапорами, поробили блокпости.
Читайте: Біль з піснями. Як франківець Ілля Зелінський вивозив поранених з лісів Кремінної
Перший раз, другий, а на третій раз дали пару черг, і люди порозбігалися, а колони рушили на станцію, – пригадує Панкратов. – Командир сказав тримати оборону, що ніхто нічого не здасть. У нас був блокпост, який їх зустрів. Мої хлопці підстрелили з РПГ їхній БМП за кілометр від станції. Потім відтягнулися на територію АЕС.
Каже, бій тривав усю ніч з 3 на 4 березня. Його хлопці тримали оборону в учбовому центрі.
Підпустили ворога майже на метрів 300 до станції та дали перший залп. Інші підхопили з автоматів, кулеметів, хто що мав, – розповідає Василь. – Насипали так, що танк заглох. Його відтягнули. Від’їхали з кілометр, зробили рокіровку й поперли другим ходом.
Окупантів підпустили ще ближче, аби можна було влучити з гранатомета. Влучили, ще один танк загорівся.
За словами Панкратова, у мережі досі можна знайти відео, адже бій транслювався онлайн – на станції всюди були камери. Танки били з гармат, куди лише бачили. Розстрілювали все.
Можна було пошкодити інфраструктуру так, що все просто б вибухнуло. Бо там хімцехи, горючі матеріали, – говорить Василь. – Там дуже багато всього було, що могло призвести до детонації. Це одна з найбільших АЕС у Європі. Шість блоків, такі масштаби… Може, вони не знали по чому стріляють, але може і знали…
Людей випустили по максимуму
Далі, розповідає Панкратов, по гучномовцях станції закликали припинити стріляти, бо може бути катастрофа. Потім командир вийшов на переговори. І після цього надійшла команда здати зброю.
Усі були в шоці, але що ми могли проти танків з автоматами? – каже Василь Панкратов. – Здали зброю, екіпіровку, дали розписки. Під охороною тримали тільки командира частини та заступників. Усі, хто написав розписку, вийшли до міста Енергодар. Людей випустили по максимуму.
Василь з побратимами ще забрав тіло загиблого товариша. Зі станції виходив останнім з військових. Довго думав, що робити далі. Вирішив виїжджати з міста як цивільний. Крім того, у дружини закінчувалися необхідні ліки. Попередив командира, що їде, та наступного ранку рушив.
До Запоріжжя вони проїхали шість блокпостів. На кожному все перевіряли, на одному забрали у Василя телефон. Перед тим він його ретельно вичистив. Автомобіль «Славута», каже, їх геть не зацікавив.
У Запоріжжі Панкратови шукали ліки по онкоцентрах, але не знайшли. Поїхали до Дніпра, купили там медикаменти, а звідти – на Рівненщину, до Вараша, де свого часу служив Василь.
Там ще спілкувалися з СБУ. Не уявляєте, як то морально важко було, – говорить Панкратов. – Десь до місяця проходив перевірки, був на детекторі брехні. Зрозуміло, що перевіряли, бо ми вийшли з окупованої території. Потім перевели у Львів, а звідти – до Франківська.
«Галопом по Європах»
На передову Василь Панкратов поїхав командиром взводу у 50 полку Нацгвардії. Тоді тримали оборону в лісах Кремінної. Після поранення командира роти Панкратов став замість нього. Каже, спершу було більш-менш, а потім ворог наважився на активні штурми.
У нас якраз була кутова позиція – найтяжча, бо били майже з усіх боків, – розповідає Василь. – Не можна було підійти, забрати поранених, загиблих. Та ми старалися забирати всіх, нікого не залишати, аби хоч батьки могли поховати як належить.
«Скорпіон» і його група майже за шість місяців, що були в лісах Кремінної, винесли з поля бою близько 150 людей.
Читайте також: «Історик» з партизанського села. Юрій Іванів воює разом зі своїми учнями (ВІДЕО)
Ще група «Буржуя» також стільки людей витягла, – говорить Василь Панкратов. – У групі п’ять людей. Один веде, четверо несуть, потім міняються. Коли вночі заходиш, то треба, аби хтось вів. Найменше світло – по тобі одразу вогонь.
З позицій до місця евакуації треба було нести з кілометр. Спершу ще прикривав ліс, але потім його просто викосили снарядами. Отже, голе поле, пісок, перемелений з деревами.
Тобі треба було 300-400 метрів таким галопом по Європах бігти. Бо щойно зупинишся, по тобі зразу б’є артилерія. Перші снаряди падають метрів за 20. Як не будеш рухатись – наступний твій, – розповідає Панкратов. – Ото біжиш, хлопці біжать з пораненим, поруч падають снаряди. Було, що в день виносили по 20 людей. Аби виїхати з лісу, треба до двох годин. Тому, щоб врятувати людину, їй кінцівку, витягувати треба вже. Якщо чуєш, що є маленький перекур і нічого не летить – забігаємо та забираємо. По дорозі надаємо допомогу, одразу викликаємо машину. Машина під’їхала, пакуємо пораненого – і назад.
Лише просили: «Заберіть»
Одного разу після наступу ворога, наші втратили одну позицію, каже Василь. Там були загиблі і троє поранених. Група ніяк не могла підійти, бо по черзі крила артилерія, дрони, танки, авіація – по колу.
Але одного пораненого вдалося забрати, – говорить «Скорпіон». – І одразу виїжджають два танки й одна БМП, починають обстрілювати. Ми попадали в ями. Думав, усе – вже не виліземо. Кілька разів попрощався з життям. Та вони відстріляли всі снаряди й почали відтягуватися. А ми вилізли – усі живі.
Натомість ще двох поранених ніяк не могли забрати. Хлопці майже добу пролежали на позиції з перев’язаними ногами. Лиш просили по рації: «Заберіть».
Ворог тільки бачить, що йде група медеваку, то її одразу криють, не підпускають, – розповідає Панкратов. – Пробували вночі зайти, не змогли. Потім 95 бригада заходила, бо у них снайпери працювали вночі з тепловізорами. Теж не змогли забрати. А під ранок ми зібралися з групою, знову пішли й витягнули тих двох хлопців. Досі не знаю як, але хлопці живі!
Авторка: Світлана Лелик
