Прикарпатський легкоатлет Андрій Стефуранчин починав зі шкільних змагань, був дворазовим чемпіоном України, пережив нацистські та комуністичні в’язниці.
Андрій Стефуранчин народився на Гуцульщині, у селі Рожнів Косівського району, у 1916 році, в розпал Першої світової війни. Його батько, теж Андрій, був відомим у Галичині архітектором, він звів майже 40 церков.
Легкоатлетичні змагання у довоєнній Польщі
Коли Стефуранчин-молодший пішов вчитися до Коломийської гімназії, то почав активно займатися спортом і громадською діяльністю. Зрештою, це риса більшості освічених людей тих часів.
Він вступає у «Пласт» та ОУН, згодом засновує осередок пластунів у рідному Рожнові. На ті часи у Коломиї доволі популярним видом спорту була легка атлетика. Хлопці й дівчата бігали на 100, 1500 і 5000 метрів, стрибали у довжину та висоту, метали диск, спис, штовхали ядро.
Стефуранчин також йде у легку атлетику, і, як потім виявиться, не дарма. Займається він у товаристві «Сокіл». За одну зі своїх перших перемог юнак отримав у подарунок від лікаря Володимира Ганьківського шкіряні кросівки з шипами за 15 злотих. Таким спортивним взуттям тоді можна було пишатися.
У цьому будинку по вул. Петлюри в Коломиї розташовувалося товариство «Сокіл»
Стефуранчин поступає до Львівської аграрної академії, хоче вчитися на сільськогосподарського інженера, але тренувань не полишає. Він поступово перекваліфіковується на довгі дистанції. У 1937 році на Львівщині прикарпатець бере участь у першому в Галичині марафонському бігу. Він подолав ті 42 км і одразу посів третє місце.
Коли до Львова входять німці, Стефуранчин продовжує навчання. Стає капітаном команди з легкої атлетики в Українському студентському спортивному клубі. Перемагає на чемпіонаті окупованої Галичини з десятиборства.
На Стрітення 1942 року за зв’язки з націоналістами його арештовують гестапівці й садять у Коломийську в’язницю. Тут він пробув півроку і стараннями знайомих патріотів вийшов на волю.
Коли Прикарпаття звільнили від нацистів, комуністична влада спершу не чіпляла колишнього пластуна. Андрій Стефуранчин продовжив тренуватися самостійно і в 1946 та 1947 роках двічі поспіль став чемпіоном України зі спортивної ходьби, а на всесоюзних змаганнях зайняв п’яте місце.
Спортивні досягнення не рятують. Восени 1948 року його знову арештовують. Майже рік Стефуранчин сидить у Станіславській в’язниці, після чого його відправляють до спецтаборів у далеку Карагандинську область.
Незламний спортсмен пережив і це ув’язнення. У 1970 х роках він таки повернувся додому. Тоді йому було вже майже 60 років. Андрій Стефуранчин помер 6 квітня 1997 року.
Три роки тому, 9 жовтня 2009 року, у Соколівці Косівського району відкрили меморіальну плиту в пам’ять про Стефуранчина. Її встановили на величному родинному будинку, який свого часу побудував батько легкоатлета і який свого часу конфіскувала комуністична влада. Перед смертю Андрій Стефуранчин заповів передати цей дім «Пласту». Нині тут працює лікарська амбулаторія.
Родинний дім Стефуранчиних у Соколівці
До теми
Арешти спортсменів не були рідкістю і у передвоєнній Польщі. У 1930 році коломийський «Сокіл» відправив двох своїх спортсменів до Львова на тамтешні «Запорізькі ігрища». У Ходорові спортсменів зненацька затримала польська поліція. Все закінчилося щасливо. Їх протримали три дні за ґратами і, так і не пояснивши причин арешту, відпустили. Відсидівши у каталажці, вони ще й встигли взяти участь у змаганнях.
Comments are closed.