Цей рік приніс надію шанувальникам прикарпатського футболу. Івано-Франківська міськрада переклала проблему із хворої голови на не дуже здорову, домовившись з інвестором в особі ТзОВ «Скорзонера». Вони створили спільне підприємство, і ледве дихаючий клуб отримав шанс на нове життя. Як бачимо, тішитися було передчасно…
 |
Гроші вбивати не можна
Місто віддало до статутного фонду нового підприємства споруду, землю та майно (ділянку на 11 га та стадіон) на суму 104,8 млн. грн., а «Скорзонера» обіцяла внести ще 164 млн. Відповідно, 39% акцій отримала міськрада, 61% – інвестор. Саме за його кошти планували добудувати стадіон та утримувати клуб наступних п’ять років. На команду інвестор мав щомісяця виділяти не менше 1 млн. грн.
Нове підприємство ТзОВ «Професійний футбольний клуб «Прикарпаття» зареєстрували 19 липня. Статутний капітал мали сформувати протягом року, але не менше половини своєї частки засновники мусили внести вже в перший місяць. Місто практично одразу внесло свої 100%. (Нині дооформляється передача землі). Натомість, «Скорзонера» із цим забарилася, чим порушила умови договору. А вже минає четвертий місяць.
22 липня керівники старого й нового клубів, Анатолій Ревуцький та Олександр Шевченко, підписали договір про правонаступництво. Тоді Шевченко зобов’язався погасити борги клубу перед Професійною футбольною лігою (ПФЛ), Федерацією футболу України (ФФУ), футболістами, тренерами та іншими працівниками.
До команди запросили нових гравців, купили форму із написом «Буковель», ніби з’явився ентузіазм і надія на покращення. Та 29 вересня, перед виїздом на гру до Сум, футболісти написали керівнику «Скорзонери» та президенту клубу Олександру Шевченку листа, в якому просили заплатити борги. Відповіді вони не отримали, на гру вийшли, але програли – 2:1. А 27 жовтня написали знову – просили виплатити хоча б частину грошей і наполягали на зустрічі…
Олександр Шевченко говорити з «Репортером» про борги перед футболістами відмовляється. Каже, що вони вже витратили на команду 2,5 млн. грн., запланували ще 1 млн. «Це зарплати, податки, переїзди, трансфери, утримання бази – все, що потрібно, – говорить Шевченко. – Стадіон – стадіоном, але команду ми утримуємо».
За словами президента клубу, він не бачить логіки в тому, щоб одразу вносити 80 млн. грн. – 50% коштів від «Скорзонери». Мовляв, це депутати хотіли бачити в договорі такі терміни. Каже, що не можна тримати гроші на рахунках «мертвим вантажем», ще є рік часу, й саме про такий термін варто говорити. А якщо нашим депутатам щось не подобається, то вони можуть і самі фінансувати команду.
«Стадіон і команда – це соціальний проект, – наголошує Шевченко. – І не треба шукати підводних течій. Бо ми на цьому заробити не можемо. Ми спокійно, динамічно, поступово займаємося цим питанням. І думаю, нам вдасться його вирішити».
Місто терпить
Отже, грошей у статутному фонді немає, стадіон не будують, команда грає посередньо (три нічиї, сім програшів, вісім виграшів). Що далі?
Депутат Сергій Борзов на одній із останніх сесій зачитав запит, просив міського голову Віктора Анушкевичуса з’ясувати, чому інвестор не виконує зобов’язань. Тиждень тому в мера відбулася нарада за участю чиновників і депутатів. Не прийшов лише представник «Скорзонери». На зустрічі майже одноголосно говорили про те, що відмовлятися від угоди не слід, необхідно спонукати «Скорзонеру» до якнайшвидшого виконання взятих зобов’язань.
Тут, напевно, варто згадати, що інвесторські 164 млн. планували використати в першу чергу на утримання команди й добудову стадіону, а вже потім – на інфраструктуру: будівництво басейну, критого манежу, запасних футбольних полів, готелю тощо. Землі на все це вистачає. А коштів? Навряд.
Так, Сергій Борзов вважає, що передбачений спільною угодою «критий спортивний манеж» цілком можна прив’язати до Палацу спорту. «У нас є підприємство, в якому місто має 39% власності, – каже він. – І зараз ми шукаємо землю під Палац спорту. А це підприємство має таку ділянку. Тому пропонує провести перемовини та виділити частину тої землі під Палац спорту, адже він має бути в Івано-Франківську а не в Чукалівці, і місце біля стадіону підходить для цього якнайкраще».
Позиція Борзова наразі виглядає найрізкішою. Інші вимагати не налаштовані. Мовляв, хай інвестор робить хоч те, що зобов’язався, бо якщо відмовиться – місто проект не витягне. «Добудова та утримування стадіону – це прямі витрати з бюджету, – говорить заступник мера Любомир Слободян. – Плюс ще й утримування команди, яка, якщо гратиме так і надалі, то взагалі зникне із професійного футболу. Тож головне – добудувати стадіон та утримувати команду».
Секретар міськради Руслан Марцінків також переконаний, що за інвестиційну угоду варто боротися до останнього, аби місто залишилося з командою та добудованим стадіоном. «Ми, як депутати, зробили все, що просив інвестор, – каже Марцінків. – Якщо він не виконає зобов’язання, то ми змушені будемо розірвати угоду. Але зараз чекаємо. Як би там не було, але Шевченко вже витратив 1 млн. грн. (Шевченко озвучив 2,5 млн. – Авт.), інакше ці кошти довелося б виділяти з бюджету. Краще їх витратити на дитячий спорт, ніж вкладати їх у професійний, який має утримуватися за рахунок великих спонсорів, а не за гроші міського бюджету».
Більше позитиву!
За неофіційною інформацією, яку отримав «Репортер», основна проблема невиконання інвестором статутних зобов’язань у тому, що ані Олександр Шевченко, ані його куратор, народний депутат Ігор Палиця не можуть доповісти одному з основних власників «Скорзонери» Ігорю Коломойському про реальний стан речей. А без розпорядження власника фінанси отримати неможливо. Правда, Шевченко цю інформацію спростовує.
І ще: на вже згаданій нараді говорили про те, що на 1-2 грудня в Києві заплановане святкування 20-річчя ПФЛ, і, певно, там будуть усі дійові особи: Григорій Суркіс, Ігор Коломойський, Олександр Шевченко, Віктор Анушкевичус. Мер планує зустрітися з усіма та вирішити фінансові питання.
«Така розмова нічим не допоможе, – коментує керівник «Скорзонери. – Основна причина – несприятлива фінансова ситуація у світі. Потрібно дати інвестору можливість повернутися до цього пізніше та почати спокійно розвивати український футбол. Ми будемо це робити. Адже якби ми цього не хотіли, то й ті кілька мільйонів, які вже виділили, не давали би».
Влада так і робить – чекає. Виглядає, готова чекати і далі. Зрештою, що їй ще залишається робити? Гарантій Олександр Шевченко не дає жодних. «Говорити про те, що завтра будуть гроші, я не можу, – каже він. – Поки що фінансування по цьому напрямку нема. А коли воно буде, вирішуватимуть ті люди, які готові фінансувати».
Якщо міська влада має альтернативний варіант фінансування команди, говорить інвестор, то вони обов’язково його розглянуть. Хоч добре знає, що охочих нема. І що місто знову піде на поступки.
До речі, «Репортеру» вдалося поспілкуватися із президентом ПФЛ Мілетієм Бальчосом. Він підтвердив сумні перспективи прикарпатського футболу. «З мого боку та з боку ПФЛ зроблено все можливе, щоб клуб існував і брав участь у змаганнях. Зустрічної реакції я не бачу, – сказав Бальчос. – Якщо фінансова ситуація у клубі й надалі буде такою, як нині, то є ризик, що клуб випаде зі змагань уже в поточному сезоні».
Натомість, Олександр Шевченко переконує – клуб має позитивні зрушення. І матиме їх надалі, якщо говорити про справу, налаштовуючись на позитив…
Кажуть, якщо декілька разів зімітувати на обличчі посмішку, то вже через пару хвилин на душі справді стане веселіше. Спробуємо?
Comments are closed.