Спорт

У рамці — Микулець. Династія воротарів у прикарпатському футболі (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня муніципальний футбольний клуб «Прикарпаття» достроково виборов путівку до Першої ліги. Востаннє команда грала там сім років тому. За неповні два роки єдиній наразі професійній команді області вдалося зробити вагомий крок уперед.

Однією із складових цього успіху було те, що всі гравці нинішнього «Прикарпаття» , є вихованцями місцевого футболу. В різні роки за команду виступали різні гравці, були й такі, що продовжували династію. Це Мирослав та Ярослав Думанські, Микола Юрченко та два його сини — Ігор і Микола, Мирослав і Володимир Ступари, пише “Репортер”.

Читайте Франківське “Прикарпаття” у Львові достроково вибороло путівку до першої ліги

Сьогодні «Репортер» нагадає читачам ще одну відому прикарпатську футбольну династію — воротарів Еміля та Олександра Микульців.

Єміль Микулець виступав під першим номером у складі станіславського «Спартака» ще у 1950-х.

Народився він у 1936 році на Закарпатті. Там його і помітили тренери станіславського «Спартака». Сталося це під час весняних зборів, в одному з товариських матчів. 17-річного воротаря запросили до Станіслава. До речі, тоді ж у команду був запрошений і Йожеф Беца, в майбутньому — олімпійський чемпіон з футболу 1956 року в Мельбурні.

Читайте 60 років тому станіславський «Спартак» ледь не переписав футбольну історію СРСР

У 1954 році «Спартак» перемагає у своїй зоні. Але у чемпіонаті УРСР команда фінішує другою, поступившись у фінальному турнірі, який проходив у Станіславі, київському «Машинобудівнику».

Читайте 45 років тому франківський «Спартак» здобув путівку до першої союзної ліги

Напередодні сезону 1955 року молодого воротаря запрошують до складу московського «Спартака». До 1958-го Єміль Микулець проводить там 47 матчів і допомагає «Спартаку» двічі здобути звання чемпіона СРСР та одного разу — Кубок СРСР.

Восени 1959 року Еміль із молодою дружиною Іриною, гравцем волейбольного клубу «Спартак» Москва, повертається до Станіслава і грає тут до 1968 року — 250 матчів. Він першим із воротарів «Спартака» досягнув позначки у 50 ігор, у яких свої ворота він залишає «сухими». Загалом у кар’єрі Еміля Микульця понад 80 таких матчів у складі команди з Прикарпаття. Також він єдиний за всю історію команд «Спартак» і «Прикарпаття», хто грав не лише як воротар, а ще й як польовий гравець.

Читайте 60 років тому станіславський «Спартак» дійшов до чвертьфіналу кубку СРСР (ФОТО)

По завершенню кар’єри футболіста Еміль Микулець до останнього дня свого життя працював у місцевій СДЮСШОР «Прикарпаття». Зараз там тренує воротарів його син Олександр.

Сашко змалку відвідував домашні матчі «Спартака».

«Десь у років сім, коли мої ровесники йшли у перший клас, батько привів мене у футбольну школу «Спартака», — згадує Олександр Микулець. — Першим моїм тренером став Степан Балан. І вибору в мене не було — одразу поставили в рамку воріт. На той час футбольна школа «Спартака» була на провідних ролях. Її команди різних вікових груп постійно брали участь у всеукраїнських і всесоюзних турнірах, найкращі вихованці входили до складу юнацьких збірних УРСР і СРСР».

У 10 класі школи Олександра почали долучати до тренувань основного складу. «Спартак» тоді грав у Першій лізі. У 1980 році Микулець вперше вийшов у домашньому матчі «Спартака» із свердловським «Уралмашем», замінивши у перерві Тараса Белея.

Читайте Перше чемпіонство станіславського «Спартака». Розповідь останнього ветерана «золотого» складу 1955 року

«Конкуренція на позицію воротаря тоді була величезна, — розповідає Олександр. — У команді на той час грали два добротних голкіпери — Тарас Белей і Михайло Бурч. Молодому воротареві майже не було шансів пробитись, а «гріти лавку» я не хотів. Тоді перейшов до ужгородської «Говерли», що виступала у Другій лізі. Потім прийняв пропозицію Валентина Тугаріна, який свого часу тренував івано-франківський «Спартак», і перейшов у криворізький «Кривбас».

У 1982 році Олександра Микульця призвали в армію. Спершу виступав за львівський СКА, а в наступному році — за об’єднану команду «СКА-Карпати». Потім в його кар’єрі були також виступи за хмельницьке «Поділля» та ашхабадський «Колхозчі», а після розвалу СРСР довелося пограти і в Польщі — за команду Плонська. Через рік перейшов у «Маккабі» (Ізраїль). Там Олександр і завершив кар’єру футболіста, далі тренував воротарів у кількох місцевих командах. Після повернення додому прийняв пропозицію СДЮСШОР «Прикарпаття» працювати з юними голкіперами.

«Пропрацювавши в Ізраїлі не один рік, можу порівняти умови тренувань  юних футболістів, — каже Олександр Микулець. — Тамтешні умови вражають. В кожному ізраїльському місті є кілька полів для тренувань. Коли я своїм колегам в Ізраїлі, розповідаю, що в нашому місті, нарешті, побудували поле зі штучним покриттям, але юних футболістів на нього не пускають — вони цього просто не розуміють. Як це? Такого немає в жодній країні! Якісь випадкові люди, що потрапили в обласну федерацію, вирішують, допускати чи не допускати дітей на поле? Треба допомагати, а не створювати штучні перешкоди, бо в результаті втрачають усі».

Олександр Микулець сподівається, що склад МФК «Прикарпаття» поповнять і його вихованці. Мріє, щоб хоч один із них захищав ворота збірної України.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні