У Миколаєві 16 квітня стартував Кубок України з боксу серед чоловіків. Ці змагання є відбірковими на всі наступні міжнародні ліцензійні виїзди, а також на Європейські ігри в Баку, які, до речі, відбудуться вперше в історії спорту. Поїхали до Миколаєва і франківські боксери. Про бажані результати, підтримку і взагалі спорт у час кризи «Репортер» поговорив з відомим прикарпатським тренером Сервіном Сулеймановим.
З Сулеймановим ми зустрілися наприкінці минулого тижня. Весь Івано-Франківськ уже наче завмер в очікуванні свят, а у спорткомплексі університету нафти і газу кипить робота. У залі розминаються з півтора десятка підлітків, а за ними спостерігають двоє ще зовсім хлопчаків, при цьому вправно намотуючи на руки боксерські бинти.
«Ми беремо дітей з 10 років, – пояснює Сервін, – хоча буває, що приводять і менших. А коли вони підростають, маю на увазі, як боксери, то переводимо їх в основну групу». Додає, що працюють з ними три тренери: у залі завжди є Василь Барчук, з хлопцями на змагання їздить сам Сервін, а з дівчатами – Сергій Данилів.
У залі шумно, тож аби поговорити, йдемо у тренерську.
«Зараз наше основне завдання – це Кубок України в Миколаєві, – каже Сулейманов. – Є в нас дуже хороший хлопець Степан Стефанишин. Майстер спорту, вагова категорія – до 56 кг. Був чемпіоном України до 22 років. У 2011-му взяв третє місце на міжнародному турнірі в Сургуті, в 2012 році – друге на турнірі класу «А» в Махачкалі, в 2013-му – друге на чемпіонаті України з боксу, минулого року – третє на тому ж чемпіонаті. Зараз він тренується, готуємося їхати в Миколаїв. Мета – перше місце».
Готуються дуже активно, були на змаганнях у Вінниці, Конча-Заспі, а ще Стефанишина і Володимира Федорака запросили у команду славнозвісних «Українських отаманів».
«Їздили з ними на збори, тренувалися, – розповідає Сервін. – Зараз трохи розриваємося, бо хочемо і туди, і туди, та все ж вирішили, що на першому місці – Кубок України. Ще буквально минулого тижня повернулися з Херсону, там був дуже сильний міжнародний турнір, то Степан зайняв друге місце. Але він гарно відбоксував, я задоволений результатом».
Взагалі, каже тренер, у Херсон возили трьох хлопців – ще Ярослава Яворського та Володимира Федорака. Перший, до речі, взяв золото у вазі до 52 кг. Сулейманов гордо додає – талановитих боксерів на Прикарпатті вистачає, а коли починає перелічувати перемоги їхніх вихованців, то й сам збивається.
«Ось ці троє – то такий кістячок, але є ще у нас Вадим Зіновенко, виграв золото зонального чемпіонату України з боксу серед юнаків 2001-2002 років народження, поїхав на чемпіонат України, на жаль, програв. Але це лиш перші старти! Є в нас Віталій Гаргат, Владислав Нафінтов, дуже перспективні боксери».
Попри нестабільну ситуацію в Україні, молоді боксери так же активно тренуються і їздять на змагання. Що приємно, посміхається Сервін, в яке б місто не приїхали, в очі кидається сплеск патріотизму.
«От були в Херсоні, я навіть не думав, що це місто може бути настільки українським, – каже він. – Машини з прапорами, тамтешні тренери всі за Україну, з нами всі намагаються говорити українською. В Харкові – те саме. Ми там за останній рік десь тричі були, то нас там навіть зустріли машиною, на якій були два синьо-жовті прапори. Кажуть, дивіться, які ми!».
Єдине що його гнітить, це ситуація в рідному Криму. Сервін Сулейманов називає його не інакше, як окупованим. Там у нього залишилися всі рідні. Каже, спілкуються, але в деталі тих розмов не вдається. Більше говорить про спорт…
«Там багато тренерів знайомих лишилися. Є ті, що кричали за Росію, є ті, що за Україну, але їм просто нема куди дітися, – розповідає він. – Спочатку всі розказували, що спорт дуже кинулися піднімати, але це буквально одне-два змагання. А тепер я взагалі нічого не розумію. Проукраїнські тренери кажуть, що грошей нема, дуже важко, а проросійські, що все у них дуже добре. Там є ще такий Сергій Лапін, перший тренер Олександра Усіка. Він був тут у нас на Франківщині, приймали, як тільки могли, дякував дуже. А тут дивлюся його інтерв’ю – стоїть у кепці «Росія», розказує, які бандерівці страшні. Ну, не розумію я таких людей!».
Вічна болісна тема – фінансування. На запитання Сулейманов лиш тяжко видихає, каже, з цим завжди було важко, а зараз і поготів.
«Розумієте, у спорті не буває гладко. Нині ти програв, а завтра виграв, спортсмену треба, аби в нього вірили, його завжди треба підтримувати, вкладати в нього і час, і гроші, – пояснює Сервін. – Коли начальником обласного управління молоді і спорту був Мирослав Карабін, то він нас завжди підтримував. Не хочу образити нинішнє керівництво, але є в нас трошки проблеми – ми один одного не розуміємо. От, зараз їдемо на Кубок України, питань нема – на Кубок гроші дають. Але ж до цього Кубку людину треба було підготувати, стільки ми пройшли – і тих же «Отаманів», і Херсон. І нам ніхто нічого не давав, усе за наші кошти – мої друзі, які помагають спорту, давали гроші. Але якось, може, з часом і порозуміємось одне з одним».
Comments are closed.