Чотири талісмани Біро Жаде

Майже півроку у складі івано-франківського «Урагану» виступає бразилець з азербайджанським паспортом – Нільсон Дос Сантос Машаду (Біро Жаде). На Прикарпатті він живе разом зі своєю сім’єю – дружиною Катериною та трьома дітьми.

У вітальні на всю стіну португальською написано «З Днем народження, тату». Святкове вітання не знімають, незважаючи на те, що 38 років Біро Жаде виповнилося 21 січня. «Час від часу ми міняємо тільки ім’я внизу, щоб у домі берегти атмосферу свята», – пояснює Катерина, корінна москвичка.

«З Біро я познайомилася на одній вечірці в Москві, – розповідає Катерина. – Спершу були сумніви, для чого мені це? Чула, що ці громадяни люблять походити, розважитися, а далі кидають та їдуть додому. Але Біро був наполегливим кавалером, ми зустрічалися чотири місяці, а потім побралися. Скажу вам, що таким же настійливим кавалером він залишився й дотепер».

З того часу ця сім’я де тільки не жила: у Москві, Казахстані, в іспанському Толедо, бразильських Понта-Гроса, Ріо-де-Жанейро, азербайджанському Баку і ось нині зупинилися на Прикарпатті.

За словами Каті, найкомфорт­ніше жити у Ріо. В будь-яку пору року, аби вийти на вулицю, достатньо лише надіти шорти, футболку та взутись у тапочки. Та й люди там трохи інші, ніж у країнах СНД – незнайомець у магазині чи на вулиці нізащо вам не нагрубить. Після великих міст, Москви чи Ріо-де-Жанейро, сім’ї Біро трохи важко звикнути до невеличкого Івано-Франківська.

«Складається відчуття, що тут якось порожньо, не вистачає великої кількості магазинів, натовпу людей, – говорить Катерина. – Але зрештою, призвичаюємося, трохи гуляємо центром, вже маємо своє улюблене кафе, старша донька вчиться у школі, знайшли репетитора».

Катерину та Біро Жаде щиро вразила атмосфера в народному футбольному клубі «Ураган». Їх гостинно зустріли, допомогли в усіх питаннях розміщення та проживання. Усе тут побудовано так, аби футболісти могли зосередитися лише на тренуваннях і грі.

«Президента клубу Олександра Бубена можна було б занести до Червоної книги рідкісних людей, якби така була, – каже Катерина. – Він настільки щира та віддана своїй справі людина, що часом не віриться, що такі ще є».

Утім, проблеми таки є. Найчастіше вони виникають у сфері послуг. То таксист на прохання повторити щось російською мовою вперто та ще швидше продовжує говорити українською. То в супермаркеті побутової техніки охорона перегороджує вхід, бо з дітьми в колясках не можна.

«А куди ж нам подіти дітей, не залишати ж біля входу?», – питають Катерина і Біро.

«То йдіть собі з нашого магазину», – чують незворушну відповідь.

«Сервіс у вас трохи кульгає, – зізнається Катя. – Але то невеликі незручності, все це звичайний побут».

Старшу дочку звати Еріка-Араселі, молодшу – Габріела-Марія (їй два роки), а наймолодшим членом сім’ї є братик Анжело-Лукас, якому лише рік. Поки розмовляємо, Біро Жаде бере на руки Анжело та йде вкладати його спати. Як не дивно, футболістові це вдається доволі швидко, чим він ледь не зриває овації Катерини та Еріки. Відчувається, що тут усі люблять один одного.

«Сім’я – це мій талісман, – говорить Біро. – Коли бачу дружину та дітей поруч, це завжди додає мені сил. Я люблю бути зі своєю сім’єю. Ми разом вдома, разом граємося з дітьми, разом відпочиваємо, наодинці буваємо дуже рідко».

«Ми намагаємося не пропускати жодної домашньої гри, – розповідає Катерина. – Навіть коли наш тато грає на виїзді, шукаємо трансляцію в Інтернеті чи результат. Знайомі часом не розуміють, як можна так вболівати, але на матчах я не криклива, згораю мовчки. На кожній грі вірю в успіх до останньої секунди. Так, певно, мене навчив мій батько».

«Ми усі найкращі друзі, хоча й говорять, що такого не буває», – каже Катерина. «Як ті пальці на руці – завжди разом і ніколи не розлучаємося», – продовжує Еріка.

Додати тут нічого. Залишається лише потішитися за таку міцну сім’ю ураганівського бразильця Біро Жаде.