Тисячі саморобних свічок, кілометри маскувальних сіток, сотні кілограмів сушених грибів, сушениць, закруток і заквасок зробили долинські волонтери для бійців АТО. Уже майже рік вони забезпечують їх усім найнеобхіднішим зробленим своїми руками, з молитвою та любов’ю.
При вході у волонтерський штаб Долини, який розташувався у колишньому кінотеатрі, висять кілька оголошень. На одному з них великими буквами пише – щодня, з 18:00, тут шиють маскувальні сітки.
Рівно о шостій вечора підходить Наталя Ступак з донечкою. Вона тут головна. З дітками підходить і Катерина Горан. Поки сходяться решта волонтерів, жінки показують господарство.
У холі кінотеатру все ніби розбито на сектори. При вході понаскладано чимало бутлів з водою. Їх на Схід відправляють постійно. Воду привозять працівники НГВУ «Долинанафтогаз». Дуже допомагають. Воду їм виділяють за шкідливу роботу, то вони її віддають волонтерам, а самі вдома набирають із криниць.
Окремо стоять коробки з одягом. Його приносять долиняни. У кожній кишені куртки чи штанів – написаний від руки лист з молитвою. Трохи далі на столику сушарка. Тут ріжуть і сушать яблука, груші, сливи. Кажуть, це такий вітамінний пайок для розвідників. Сушениці сортують у пакети.
Наталя Ступак говорить, що вони допомагають 93-й, 72-й, 128-й бригадам, ДУКу. Робота налагоджена: звідти дзвонять, а тут збирають, пакують, відправляють.
Жінки показують свічки, які тут самі ж роблять. Ріжуть папір від коробки, скручують у банку з-під згущонки, кладуть гніт і заливають воском. Віск привозять із церков, а банки – з дитсадків. Наробили тих свічок, кажуть, уже тисячі.
«Одна така горить шість-сім годин, – пояснює Наталя. – Дає таке полум’я, як газова плитка, що можна і їжу зварити, і погрітися».
Окремо, під стіною – такий собі умовний лікарський куток. Показують банки, пакети з ліками, які також роблять самі. От, рецепт від грибка вивідали в одної аптекарки – борна кислота плюс йод. Фасують у пакетики й роблять кожному бійцю такий антигрибковий набір.
Ще одна волонтерка, Марія Кордасевич наварила з 200 літрів цілющої універсальної мазі, яка гоїть рани від опіків, порізів, обморожень. Серед складників – віск, прополіс, олія, смерекова смола, гусячий жир і багато трав. Цей рецепт, розповідають волонтерки, ще від якогось знахаря, що також допомагав солдатам у війну.
«Одного разу дзвонять хлопці та кажуть, що їли ту мазь, бо думали, що то смалець, – сміється Наталя. – На сухарі намащували, солили та їли. Не пошкодило, бо все лікувальне. У кого були виразки, то позагоювало».
Волонтерки розповідають, що взимку робили для бійців «вітамінні бомби» – перемелені горіхи, чорнослив, зерна граната і мед. Робила одна жінка і на кожній банці писала свій телефон.
«І раз тут сидимо, працюємо, а їй дзвонять сепаратисти, – каже Катерина Горан. – Вона бідна так налякалася, так плакала. Сказали, мовляв, ваших замочили, сидимо і «кушаєм ету вашу хрєнь, очень вкусная». Номер здали у спецслужби. Не знаємо, чим то закінчилось. Тоді розбили наші позиції і хлопці відступали, то полишали коробки з продукцією, от сепаратисти знайшли та й видзвонювали».
Близько сьомої волонтерів більшає. Прийшло кілька школярів. Стають робити маскувальну сітку – спеціально для свого вчителя географії, який уже півроку воює.
Волонтерки кажуть, що вони єдині в Долині плетуть маскувальні сітки та шиють кікімори. Минулого тижня 400 м2 тої сітки поїхало лиш на одну бригаду. Мають замовлення на ще чотири. Зі швейної фабрики забирають відходи потрібного кольору, швейники ще помагають кроїти, шити форму та маскувальні костюми.
Наробили й чимало кікімор. Дуже важка робота. Треба поторочити нитки з мішковини, зав’язати вузлики і нашивати на куртку чи штани. Одна кікімора шиється з місяць. Наталя каже, що працівники залізниці багато помагають і в нічну зміну торочать нитки на ті кікімори.
«Взимку як тут плели сітки, то постійно колядували, співали українські пісні, молилися, – говорить Катерина Горан. – Багато старших жінок збиралося, дітей. Ті наші сітки – вони намолені».
Допомагають і селяни, особливо з Яворини. Там лише 80 хат, самі старенькі живуть – плели сітки, як ніхто, кажуть волонтерки.
«Був період, що не мали грошей і на основу, то дешевше виходило купити для неї шовкові нитки, – розказує Катерина Горан. – Василь Калашніков нас тоді дуже виручив. Вручну за тиждень по дві-три основи плів. Зараз трохи грошей підзбираємо, то купуємо. Або говоримо людям: «Купуйте, а ми зробимо».
У Наталії Дмитришин син у січні пішов в АТО. Зараз він уже вдома, а вона все одно волонтерить.
«Там же всі – наші діти, тож нині сидіти й нічого не робити – це злочин», – говорить жінка.
Дуже активно до будь-якої роботи береться восьмикласниця Оля Куцик. Дівчинка навіть у школі на перервах ріже тканину, торочить мішковину.
Щодня після роботи приходить і Світлана Герасимович. Про неї тут кажуть, що дістане для хлопців усе, що треба, навіть з-під землі. Сама говорить, що не може не допомагати, бо робить те, що свого часу робила її бабуся. Вона була зв’язковою в ОУН.
«Хлопці завжди питають, як нам віддячити, – говорить пані Світлана. – А ми жартуємо, аби прислали нам пару рабів у поміч, бо роботи багато».
Ще волонтерка наголошує, що завжди у посилки клали дитячі листи, а коли почалися канікули, – перестали.
«Раз хлопці дзвонять і кажуть, що все отримали, але ми забули листи покласти, – згадує Світлана Герасимович. – Ми тому навіть уваги не надали, а їм то було так важливо, певно на рівні цигарок. Тоді кинулися по літніх таборах, аби діти писали! Вразив один лист дев’ятирічної дівчинки: «Дорогий герою! Дякую тобі за те, що я відпочиваю у таборі, а не ховаюся в підвалі. Бажаю тобі, коли ти вернешся, аби тебе зустрічали, стоячи з квітами, а не на колінах». У двох реченнях дитина сказала все. Ні додати, ні забрати».
Уже цього четверга з Долини відправлять чергову машину з допомогою на АТО. Там будуть сітки, кікімори, сушениці, свічки, цвяхи, лопати, одяг, листи. І того ж дня вони знову зберуться о шостій – аби плести, шити, сушити та збирати нову передачу.
Comments are closed.