Від малого до великого — усі на роверах. Родину Романа Ганжі та Наталі Найди знають у Франківську як активних та креативних людей. Вони вміють влаштовувати різні цікавинки й заряджати інших енергією та позитивом.
На зустріч з «Репортером», звісно, всі приїхали на велосипедах! Малюки гасають по площі Міцкевича, а ми спілкуємося з главою сімейства Романом Ганжою. Наталя Найда прийти не змогла, бо вся як завжди в справах.
З десяток років тому їх познайомив екстрим. Роман тоді уже років зо п’ять розвивав на Прикарпатті ще маловідомий в Україні вид спорту — гірський велосипед. Вивозив друзів у гори, організовував перші змагання. Наталя займалася роликовим хокеєм. Отак екстремали й здружились. Десь у 2005-му організували у Франківську громадську організацію «Клуб альтернативних видів спорту», яка потім трансформувалася у ГО «Федерація велоспорту».
Багато хто знає це подружжя як ініціаторів та організаторів дитячих велоперегонів «Дрібнота». Такі змагання вже кілька років поспіль проходять у Франківську. На початку цього червня відбулася, напевно, наймасштабніша «Дрібнота» за всі попередні роки — змагалися 116 учасників від двох до 13 років.
Саме на дітях хочуть закцентрувати розвиток велоруху. Роман каже, є ініціативна робоча група, батьківський актив, люди, які готові вкладати гроші в розвиток дітей. У найближчих планах — створення байк-школи, аби навчати дітей, розвивати їхнє захоплення ровером та переводити його на інший рівень — у спорт, змагання. Такого у Франківську ще нема й давно не було.
За словами Романа Ганжи, зараз інтеграція велосипеда в суспільство дуже активна і відбувається паралельно — спорт, сім’я, відпочинок. Добрим прикладом є їхня родина, бо вони вміло поєднують усі три частини.
«Наша найменша Євгенія сідає на ровер і просто вливається в нього, — посміхається Роман. — Дитині дали те, що вона хоче. Сіла, попробувала і зараз впевнено крутить педалі, кайфує. Їй — чотири, на двох колесах вона їздить уже рік. Старший Данило — також у три сів на два колеса».
Велотато поділився порадами, як вибрати дитині правильний ровер. Радить більше дослухатися до рекомендацій виробника, а не до продавців, сусідів чи родичів.
«На сайті виробника вказано, який велосипед з розміром яких коліс треба брати на такий чи такий вік дитини, — говорить Роман. — Не треба вестися на те, мовляв, а давайте візьмемо на виріст, за два роки якраз буде в пору. Цим узагалі можете відбити дитині охоту. От, уявіть, що вам дали велосипед значно більший від вас!».
Ще один відповідальний момент — вчити дитину їздити на двоколісному. За словами Романа це гарна нагода родині побути разом.
«Приділіть тиждень часу, аби привчити до ровера, — каже Роман Ганжа. — Малюк не має плакати. Спершу посидів на ньому хоч 30 секунд, а далі… купили морозиво. Другий день — 50 секунд. А на третій дитина вже сіла та проїхалася три хвилини».
Ще застерігає батьків не надто налягати на біговели — велосипеди без педалей, коли малюк просто відштовхується ніжками. Дітям потім важко перевчитись.
Для самих батьків Ганжа радить брати кросові велосипеди. Вони універсальні, легкі, мають тоненькі покришки, туристичну посадку і дальність поїздок до 50 км. Виробників таких байків не бракує. Можна замовляти на сайтах, купувати у велокрамницях, їх у місті теж не бракує. Єдине — замовляти через інтернет трохи проблемно, бо ж не сядеш та не попробуєш.
В останні роки «вистрілили» й українські виробники. Каже, «Прайд», «Formula», «Ardis» можуть сміливо конкурувати з іменитими європейським брендами. Й різниця у ціні суттєва — на 25 % дешевші. Наприклад, гірський з дисковими гальмами українського виробника коштуватиме 11 тис. грн, американський — 15 тис.
Купувати на базарах Роман не радить, адже можна натрапити на крадений, без документів. Каже, приріст велосипедів у місті на дві третини забезпечується саме краденими роверами, які вагонами везуть з Європи.
«Такі часто потрапляють до нас на обслуговування і це теж проблема, — говорить Ганжа. — Обслуговування в Європі дороге, тому їм дешевше продати велосипед за 200 євро, ніж його ремонтувати. А в нас їх купують, думають, що виграли, потім доводиться ремонтувати — деталі дуже дорогі».
З «базарним» ровером без документів і до Європи не дуже поткнешся. Там ведуть дуже жорсткий облік. Наприклад, у Романа двічі перевіряли документи на велосипед. І перший раз він тяжко доводив своє, бо не мав паперів, а от удруге вже все мали з собою.
Чого треба їздити на ровері? «Ми розвантажуємо місто, даруємо світу, іншим людям легкість, — філософствує Роман. — Велосипед надає людині можливість моніторити організм. Коли ти дав більше як три кілометри, відчуваєш свої фізіологічні мінуси. І над ними треба замислитись».
Також він наголошує, що на ровері з кайфом можна вирішувати свої справи, заодно й відпочивати. «А найголовніше — це користь для дітей, — каже велобатько. — Добре розвивається реакція — дитина відчуває своє тіло. Після ровера їм не важко стати на ролики, лижі. Це ланцюжок активності — розвага, веселощі, далі спорт, вищі досягнення».
Де кататися? Та де завгодно, аби безпечно! Вони, наприклад, мають свій сімейний маршрут Франківськом: з Валів попри Білий дім, покружляли навколо Міцкевича, далі по Шевченка до парку, покружляти навколо озера — і додому. Цього сповна вистачає, аби активно та з користю провести час для всіх — великих і малих.
____________________________
Цикл статей з популяризації велоруху в Івано-Франківську підготовлено «Теплим Веломістом» та редакцією «Репортер». Далі буде…
