Колекціонери найбільше остерігаються придбати крадену річ. Бо розголос може поставити тавро на імені збирача раритетів. Саме це, вочевидь, і допомогло повернути Городенківському музею «Покуття» старовинну сорочку, яку вкрали ще 27 березня.
Підваживши вхідні двері, зловмисники пробралися до музею та зняли з манекенів дві давніх сорочки-рукав’янки, ще прихопили старовинне дерев’яне крісло. За фактом злочину працівники районного відділення поліції відкрили кримінальне провадження.
Тиждень тому відома городенківська вишивальниця Людмила Вонсуль виявила одну з рукав’янок на електронних торгах у соцмережі Facebook. Одразу впізнавши її за візерунком, написала продавцю — колекціонерці зі Львова. А заодно поширила в мережі зображення краденої сорочки.
Ця інформація набула неабиякого розголосу. І от, через кілька днів — ще одне повідомлення на сторінці Людмили Вонсуль:
«Наша пропажа повертається додому! Велике спасибі шановній пані, яка повернула сорочку, тим самим витерпівши емоційні, моральні й матеріальні збитки (в принципі, не тільки вона). Прошу вибачення. Велике спасибі ФБ-спільноті — це справді сила! Злодіїв не знайшли, але ще не кінець історії. А оскільки світ тісний, то розслаблятися не варто!».
«Людмила Вонсуль повідомила мені про знахідку, хоч це було майже опівночі, — каже директор музею «Покуття» Наталія Попадюк. — Ми добре знаємо цю сорочку за рідкісним візерунком. Це весільна сорочка, яка потрапила до музею в 2009 році із Серафинець. Таке шитво й орнамент характерні для Вербівців, а сорочка могла потрапити до іншого села як придане. Горобчики, що торкаються дзьобиками, вишиті дванадцятьма кольорами ниток! На подолі були два зашитих надриви, а також музейні мітки. Я цю сорочку прала, прасувала, тож упізнала б і за пазухою, манжетами. Зрештою, у ній не раз дефілювали на фотосесіях, тож ідентифікувати сорочку, як і другу вкрадену річ, нескладно. Однак та, що була виставлена на торгах, вкорочена, що спочатку збило з пантелику».
Колекціонерка Лідія Дячик була шокована звісткою, однак пішла на контакт і віддала сорочку. Відповіла й на телефонний дзвінок журналіста. Повідомила, що придбала сорочку в перекупників, як, зрештою, роблять багато поціновувачів старовини. Тож є ризик, що до приватних колекцій можуть потрапити речі різного походження. А не всі ж виставляють свої придбання на широкий загал.
«Добре, що це сталося зараз, — каже Лідія Дячик. — Бо маю намір відкрити у Львові власну галерею, і було б гірше, коли б її упізнали серед колекції. Жоден колекціонер не хотів би такого щастя».
Правоохоронці, втім, не вельми радіють такому розголосу, бо вважають, що буде важче натрапити на решту крадених речей.
P.S. Через два тижні після випадку в музеї «Покуття» невідомі викрали цінні речі з колекції Городницького сільського клубу (теж Городенківський район). Злодіїв досі не знайшли. Невеликі краєзнавчі музеї — у школах, бібліотеках, закладах культури — практично не захищені.
Comments are closed.