Конфлікт навколо облаштування єврейського меморіального кладовища в Коломиї розгорівся на повну ще восени минулого року. І нині про це знають і уповноважена з прав людини, і спостережна місія ОБСЄ, і навіть заокеанська преса. Були там підпали каплиці, розбиті надгробні плити, вирвані ворота і викрадені відеокамери. Хто з ким і за що воює та чи можливий компроміс?
Плити на землі
Ділянка, про яку іде мова, це 1,4 га в міському парку Коломиї на вулиці Чехова. Нині вона по периметру обгороджена парканом, а табличка при вході сповіщає, що це єврейське меморіальне кладовище, яке діяло протягом 1783-1894 років. Що всередині — одразу кидаються в очі чотири стіни, в які вмуровані старі надгробні плити, чимало таких же просто поскладано на землі. Примітною є і каплиця облицьована цеглою, тут похований Хілель Барух Ліхтенштейн, він у позаминулому столітті 32 роки був головним рабином Коломиї. Все добряче позаростало травою, але не важко помітити й ряди нових ліхтарів — на деяких з них є камери відеоспостереження. Збоку стоїть невеликий пункт охорони — люди тут цілодобово. Усе це зробила та оплатила єврейська община Коломиї.
Але зараз їм заборонено будь-що робити на цій території, навіть косити траву. Проти виступила місцева влада і громадські активісти, які не хочуть віддавати частину міського парку під меморіальний цвинтар і заявляють, що жодних дозвільних документів на це не існує.
Як каже голова тутешньої єврейської общини Яків Заліщикер, конфлікт розгорівся минулого року. Але передісторія тягнеться ще з 1990-х. З тих часів є три рішення міськради, які називають цю ділянку в парку територією єврейського кладовища. Найзнаковіше з них датоване 1995 роком — «визнати частину міського скверу меморіальним кладовищем та надати коломийській єврейській громаді дозвіл на впорядкування території».
«Роботи ми почали аж у 2009-му, — каже Заліщикер. — Тоді отримали дозвіл на встановлення огорожі. Зробили проходи, ніяких проблем не було. А зараз мені кажуть, що огорожа не законна. Нинішні депутати чомусь вважають рішення колишніх не чинними… І тоді ж ми почали звозити туди надмогильні плити — їх знаходили на всьому місту, навіть подвір’я міськради було ними вимощено. І задумали зробити меморіал».
Вирвані й підпалені
Отож, як розповідає Яків Заліщикер, у 2014 році розробили ескіз проекту самого комплексу.
«З цим проектом я прийшов на містобудівну раду, — розповідає чоловік. — Кажуть, це все добре, але треба зробити ще історико-містобудівне обґрунтування. Його роблять лише у Львові, ліцензована приватна фірма. У серпні 2015 року вони це закінчили, я погодив в ОДА, вже потім прийшов до головного архітектора Коломиї і питаю, що ще треба. Він каже — нічого, можете спокійно робити».
Проектами передбачено брукування тротуарів, освітлення, лавки й головне — стіни з нагробними плитами обабіч доріжок — загалом 48 штук. Є там рекомендації і щодо каплиці на могилі рабина, але з нею окрема історія.
І тут почалося. 2 вересня на огорожі з’явилося оголошення, що територію закривають на певний термін.
«Треба було нове світло і я хотів, аби екскаватор вирив канали для кабелю, — розказує Заліщикер. — Буквально за три години всі замки позривали. Ми копали вручну. Викопали, але потім вони ламали все, що могли, кілька разів підпалювали ту капличку, 25 грудня невідомі підійшли до стін і ломами з них виламували плити, ті падали і розбивалися. Це видно на відео. Чотири камери зірвали. Ми найняли охорону, передали матеріали в поліцію».
У підсумку, каже він, по цій справі триває суд. Вандалізм припинився.
«Я не міг допустити, аби в капличці була прогоріла стіна, тож облицював її цеглою, — додає Яків Заліщикер. — Ще подавав документи на містобудівну раду з приводу її легалізації, але мені відмовили».
До речі, з капличкою історія непроста. Як каже голова общини, вона з’явилася, коли він довший час лежав у франківській лікарні. Сам два місяці шукав, хто її поставив, виявилося — рабин із Франції. Так — без документів.
«Але я її не будував, я її лиш весь час ремонтую», — пояснює Заліщикер.
Масла у вогонь долили дерева. У грудні два з них впали і, як каже голова єврейської общини, він написав у міськраду, аби прислали спеціальну комісію — визнати, які дерева аварійні. Наприкінці грудня йому дали ордер на видалення, а різати почали в лютому. І тоді піднялися громадські активісти — мовляв, ріжуть здорові!
У підсумку в квітні сесія Коломийської міськради заборонила общині будь-які роботи, а буквально два тижні тому відбулися громадські слухання, де було вирішено «рекомендувати міській раді змінити цільове призначення землі з «меморіального цвинтаря» на «меморіальний сквер». Тоді ж міський голова Ігор Слюзар заявив, що Заліщикер більше не голова общини, мовляв, того зняли самі ж євреї і призначили на його місце сина рабина з Нью-Йорка.
Сам Яків Заліщикер говорить, що, на його думку, Слюзара просто поплутали. Справді, в Коломиї є рабин з Нью-Йорка Шміль Вайнбергер, він час від часу приїжджає сюди і вони разом працюють над меморіалом. Вайнбергер шукає в архівах документи, а також займається збором коштів. Але це ніяк не означає, що він голова общини. До речі, від Шміля ця історія добре відома за океаном. Знають про факти вандалізму і в місії ОБСЄ, і уповноважена з прав людини.
Заліщикер визнає: з місцевою владою йому спільної мови знайти не вдалося.
«Вони вважають, що я ворог Коломиї», — зітхає він.
Віддати лівий бік
«Основний момент стався після того, як у парку вирізали дерева, — пояснює громадський активіст і член містобудівної ради Євген Гапич. — Там було близько 50 живих дерев, а Заліщикеру треба було ставити стіну, от і зрізав. Тоді громада й підняла «кіпіш» — що робиться, що за цвинтар серед парку?! Громаді просто набридли вже ті цвинтарі, немає різниці які — єврейські, українські, польські».
Тоді, продовжує Гапич, голову общини запросили на містобудівну раду і попросили подати документи, а той показав лиш ескіз проекту.
«Йому треба оформляти всі дозвільні документи — пройти сесію, чи взяти договір оренди чи інші дозволи, він цього не зробив, але роботи почав», — каже активіст.
Ні про який антисемітизм тут не йдеться, запевняє Гапич. Каже, що розмовляв із хлопцями, яких звинувачують у погромах, ті кажуть – так ворота зняли, бо були перекриті входи, але ні капличку, ні плити вони не чіпали.
«Знаєте, хотіли б спалити — то спалили б, а так… ще не знати хто й для чого це робив», — говорить він.
Що ж далі?
«Є рішення громадських слухань про перейменування меморіального кладовища в меморіальний сквер, — пояснює заступник міського голови Олег Дячук. — А відділу архітектури долучили зробити проект благоустрою, прислухавшись до рекомендацій єврейської общини. Потім цей проект винести знову на громадські слухання і тоді вже затвердити на сесії. І на основі цього дати дозвіл єврейській общині проводити роботи з благоустрою. Ці рішення мають бути винесені на сесію 13 липня».
Як пояснює Дячук, на громадських слуханнях зійшлися на тому, аби віддати під меморіал лиш ліву частину скверу. Всі документи будуть оформлені на коломийську міську раду, і та ділянка перейде на баланс відділу управління комунальним майном. Община ж зможе зводити там меморіал і доглядати його, звісно, за свої кошти.
Лишається єдине питання — чи зможуть всі учасники конфлікту відкинути емоції та взаємні образи та піти один одному на поступки? Бо й справді виглядає воно геть не гарно.
Comments are closed.