«Мої вироби натхненні дикою природою – безкінечним джерелом ідей», – каже про власноруч створений керамічний посуд засновник майстерні «Мох», 34-річний Євген Бабешко.
Змінив комп’ютер на глину
Спробувати свої сили в кераміці Євген вирішив понад рік тому. До того майже вісім років займався дизайном в поліграфії – робив постери, книжки, плакати.
«Довго не міг зрозуміти, що саме я хочу робити, – розповідає Євген. – Аж поки мій друг, який займався керамікою, не запропонував допомогти йому з великим замовленням. Я погодився, він взявся мене навчити».
Щоб осягнути технології виготовлення керамічного посуду, чоловік поїхав до російського міста Калуги.
«Історично я родом із Криму. Жив на Полтавщині, 12 років прожив у Москві, – каже Євген. – Я постійно змінюю міста, місця. Не було складно, було цікаво».
Приїхавши до Росії, чоловік взявся допомагати другові – почав робити піали для чаювань. Каже, найбільше йому сподобався процес ліплення. Разом хлопці пропрацювали близько року.
«В якийсь момент мені знову захотілося щось змінити і я вирішив переїхати в Україну. Але саме на захід, – розповідає Євген. – Тут дуже близько Карпати, можна швидко дістатись. З початку осені мешкаю тут».
Повернення до України, каже майстер, вплинуло на роботу. В Росії культура чаю та чаювання розвинена більше, ніж в Україні. В нас більше п’ють каву. Тому, крім піал, тарілок і мисок, скоро в асортименті з’являться ще й кружки та турки.
Дикуваті, але з духом
«Моя техніка – ручна ліпка, без використання гончарного кругу. Саме тому мої вироби, а це в основному посуд, виходять дещо дивної, геометрично неправильної форми. Мені це подобається. І бачу, що людям це також до вподоби, – говорить Євген Бабешко. – Звісно, мені б хотілося навчитись працювати з кругом, але це зовсім інша техніка. Це будуть зовсім інші вироби. Зараз вони дещо дикуваті, недосконалі, але в них є свій дух і своя атмосфера».
Назву майстерні чоловік вибрав також не випадково: «Я був в Карпатах і привіз звідти шматочок моху. Тоді зрозумів, що мені дуже подобається дика естетика цієї рослини. Вона дуже зворушлива. Тому вирішив, що слово «мох» підходить».
Зліпити – півсправи. Далі ще треба декорувати. Зазвичай Євген використовує для декору природні мотиви, наносить їх за допомогою тиснення, нанесення текстур. Коли виріб висохне, його поміщають в піч, обпалюють. Потім майстер використовує фарби або техніку молочіння. Це технологія, під час якої виріб замочують у молоці. Воно вбирається порами глини, а при подальшому запіканні надає виробу коричневого кольору. Далі ще одне обпалювання в печі. Наостанок – покриває воском, щоб виріб мав водовідштовхувальні властивості.
Сьогодні майстерня Євгена – кімната в багатоповерхівці.
«Наразі піч – це проблема. Своєї ще не маю, – каже майстер. – Ходжу до знайомих керамістів у Франківську. Не дуже зручно, тому сподіваюсь, що після нового року вдасться зібрати свою».
На власній кухні Євген користується як своїм, так і заводським посудом. Каже, все залежиться від настрою.
«Коли почав працювати з посудом, то одразу став приглядатись до чашок, тарілок у різних місцях. Тепер не можу не звертати увагу. Така от професійна деформація», – сміється чоловік.
Робота потребує уваги
«Мій день починається з того, що я відразу йду глянути, як прожили ніч мої вироби, як вони сохнуть, чи не потрібно щось підправити, – каже Євген. – Після огляду вже беруся за свої вранішні справи. Це робота, яка потребує уваги».
Нещодавно зі своїми виробами він їздив до Києва, брав участь у великому ярмарку українських брендів «Всі. Свої». Був здивований великою кількістю виробів з кераміки в Україні. Каже, є чому повчитись.
«Наразі мені вдається заробляти на виготовленні посуду. Щоправда, через переїзд було багато витрат. Також думаю, що мого клієнта у Франківську немає або цих людей дуже мало. Більше доводиться орієнтуватися на великі міста, – говорить Євген Бабешко. – Та я сподіваюсь, що скоро все владнається. Тенденція зараз хороша. Все більше людей цікавляться виробами. Думаю, все вийде».
Нагадаємо, що у рубриці “Своїми руками” ми розповідаємо про людей, які відроджують ремісничі професії, додають їм сучасного звучання та перетворюють їх у бізнес. Ми вже розповідали Вам про квас Віктора Левицького у матеріалі Гоноровий напій: як у підвалі багатоповерхівки франківець варить перший в Україні крафтовий квас, про вироби зі шкіри майстерні “Batorego” Сашка Захарчука у матеріалі Гаманці зі Станиславова: як франківець власноруч створює шкіряні аксесуари (ФОТО), Василя Лабича та Юрія Коцура і їхнього бренду “Кобза” у матеріалі Коломийські «кобзарі»: як двоє коломиян ламають стереотипи про бізнес у невеликих містах (ФОТО).
Comments are closed.