Соціум

«Померти від щеплення нереально», – лікар-імунолог Галина Бенько

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Останній тиждень квітня у світі давно проходить під гаслом поширення інформації про вакцинацію. В Міжнародний тиждень імунізації «Репортер» поговорив з дитячим лікарем-імунологом обласної лікарні Галиною Бенько – про щеплення й міфи навколо них.

– Пані Галино, одразу про головне – які ризики приховує вакцинація?

– Доказова медицина та історія медицини свідчать про те, що вакцини працюють лише на користь людини. Мене часто просять назвати ризики й мінуси вакцинації, але я цього зробити не можу, бо їх немає. Це частина громадського здоров’я, яка дозволяє людині мати якісне, продуктивне, довге життя. За кордоном до вакцинації ставляться позитивно. Є розуміння, що профілактика – краще, простіше і дешевше. Українці до цього не привчені. Ми йдемо до лікаря, коли вже біда. І, звісно, лікування є дорожчим і комусь то вигідно.

Сьогодні у світі вакцинують від 28 інфекційних захворювань. Дітей починають щеплювати з перших днів після народження. Вакцинація відбувається згідно з календарями щеплень, які діють в тій чи іншій країні. Український календар є одним із найбідніших у світі. Ми вакцинуємо лише від 10 інфекцій. Після народження дитині роблять щеплення проти вірусного гепатиту В і туберкульозу. Впродовж першого року життя – від кашлюку, дифтерії, правцю, поліомієліту та гемофільної інфекції. В річному віці робимо щеплення проти кору, паротиту й краснухи. І все.

В інших країнах ще обов’язково вакцинують проти ротавірусної інфекції, вітряної віспи, папіломавірусної інфекції, що викликає рак шийки матки, від вірусного гепатиту А, пневмококової інфекції – яка є причиною виникнення бронхітів, отитів, гайморитів. У нас ці вакцини можуть бути зроблені лише за бажанням і коштом батьків.

– Календарі щеплень складає і затверджує держава. Як це відбувається?

– Так, їх складає група професіоналів. Враховуються різні чинники, медичні й фінансові. Завжди кажу, що календар щеплень – це не лише медичний документ, а ще й фінансовий. Він містить перелік вакцин, які є обов’язковими та які держава береться фінансувати.

– Яка в нас ситуація з вак­цинацією?

– Людині, щоб відчути себе в безпеці від інфекційних захворювань у суспільстві, потрібно, щоб 95 % населення були вакциновані. В Україні – 14,9 %, найнижчий рівень у світі! Африка виглядає краще.

І ми геть забули про те, що вакцинація не закінчується в дитинстві. Сьогодні дорослі мають бути щеплені від гепатиту В, бо захворюваність росте, лікування дороге, а повне одужання неможливе. Крім того, кожні 10 років мають вакцинуватися від дифтерії і правцю. У дорослих показник щеплень є дуже низьким, бо про це ніхто не говорить.

– Якими є протипоказання до щеплень?

– Усі протипоказання є короткотривалими. Щеплення не зроблять дитині, якщо в неї температура вище 38, прояви вірусної інфекції або загострення хронічного захворювання. Але сьогодні температура нормалізувалася – завтра вакцинуємо. Під час вагітності жінок не вакцинують живими вакцинами – проти кору, паротиту, краснухи й вітряної віспи. Більше протипоказань немає.

Перед щепленням здоровим діткам не треба робити жодних обстежень, аналізів крові. Після щеплень часто дають рекомендації не гуляти, не купатися. Такого немає ніде в світі! Ви зробили щеплення і жодних обмежень, ведете звичний спосіб життя.

– Від батьків часто можна почути про страх перед вакцинацією. В інтернеті нерідко з’являються історії про «смерть після щеплення».

– Ми маємо право хворіти й від смерті не застрахований ніхто. Трап­ляються збіги в часі. Так, бувають випадки, що людині зробили щеплення, а за тиждень вона захворіла, буває, що й померла. На пошуки істинної причини потрібно витратити багато сил і часу, простіше зробити висновок, що це від щеплення.

Батькам, які мають бажання дізнаватися більше про вакцинопрофілактику, я рекомендую читати не форуми й різні статті в соцмережах, а офіційні сайти, видання, в яких друкується інформація про доказову медицину.

Померти від щеплення – нереально. Єдина проблема, яка може виникнути після щеплення – анафілактичний шок. Але кожен медпрацівник навчений, як надати допомогу в такому випадку. Тим більше, досвід доказової медицини показує, що ймовірність виникнення анафілактичного шоку після вакцинації практично відсутня.

Алергічних реакцій на щеплення фактично немає. Можливі ризики, якщо у дитини істинна алергія на білок курячого яйця. Але вакцини, які в своєму складі містять сліди білка, застосовуються для дітей, яким більше року, і батьки з медиками вже знають про алергічну реакцію дитини.

– Є в батьків побоювання і щодо якості вакцин…

– Виробництвом вакцин у світі зай­маються лише кілька виробників. Усі вони працюють за єдиними світовими стандартами якості. Окрім того, коли вакцина заходить в Україну, вона проходить додатковий лабораторний контроль. Лише після цього МОЗ дає дозвіл на її використання. На кожну серію вакцини готується знач­на кількість дозвільної документації. Ознайомитися з сертифікатами батьки можуть в будь-якому кабінеті профілактичних щеплень.

Наші діти вакцинуються тими ж вакцинами, що й діти в різних європейських країнах.

– Чи регулює обов’язковість щеп­лень держава?

– На жаль, у нас останнє слово за батьками. Вони можуть відмовитися від вакцинації дитини. Про щеплення починають згадувати, коли пот­рібні довідки в садок чи школу, або коли збираються їхати за кордон, тоді страх щезає – вакцинують вже і зараз, і від усього.

– Як за кордоном регулюють це питання?

– Там система жорстка. Невакцинованих дітей і дорослих не обслуговують у медзакладах, дітей не допускають до навчання, є різні системи штрафних санкцій.

Там інші методи впливу на батьків, стимулювання до вакцинації – медичне страхування.

– Ще батьки часто не бачать сенсу у вакцинації дітей, мовляв, навіщо, якщо хвороба давно не проявлялася. Щоб ви на це відповіли?

– Вакцини захищають від інфекцій і саме завдяки їм ми майже забули про багато захворювань. Але в останні роки і в країні, і в нашій області маємо поодинокі випадки правцю. Зізнаюсь, побачивши в нашій лікарні дитину, хвору на правець – більше такого бачити не хочу…

Батьки думають, що хвороби трап­ляються в чужих дітей, а своїх оми­нають. Якщо дитина захворіє, винних шукати пізно. Збудники інфекцій досі живуть, час від часу спричиняючи спалахи інфекційних захворювань.

Правець можна зустріти будь-де, бо збудник його живе в ґрунті й виділяє токсин. Проникає до людини під час будь-якої травми з пошкодженням цілісності шкіри і створює високий ризик смертності серед невакцинованих дітей і дорослих.

Люди повинні розуміти, що мають захистити себе і своїх дітей.

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні