В Івано-Франківську громадська спілка “Ліга сильних” розпочала серію подій для молоді з інвалідністю з-поміж місцевих та новомістян, щоб згуртувати їх та надихати до більш активних дій у громадах.
Читайте: Потреба бути разом. Як у Франківську розвивають культуру спільного читання
Першу зустріч приділили відвертій розмові на тему “Чому важливі спільноти та як будувати діалог зі стейкхолдерами?”. Через діалог організатори прагнуть створити дружнє середовище, команду чи навіть нову організацію, яка з часом могла би посилити здатність молоді відстоювати свої інтереси.
Тренерка Світлана Тарахкало, яка модерувала захід, розповідає, що важливо не навчити, а спонукати учасників самостійно знаходити відповіді і рішення:
Спільнота – як інструмент. Ми об’єднуємося довкола чогось, якоїсь ідеї або якоїсь проблеми, що хочемо вирішити, повпливати на неї. Це може бути або взаємодія з органами місцевої влади або між різними спільнотами. Власне, це більше про комунікацію, як за допомогою звернень чи спільних проєктів можна розв’язувати питання.
Надя хоче жити повноцінне життя
Стати активною частиною спільноти хоче 24-річна Надія, яка долучилася до події разом з мамою Марією. Каже, мріє бути блогеркою, щоб надихати інших не здаватися, а також прагне знайти роботу і бути більш незалежною. Дівчина уже пройшла навчальні курси й отримала сертифікат у сфері програмування. Залишилося тільки знайти вакансію, де б її навички були потрібними.
Надя багато часу проводить у соціальних мережах, де переписується з людьми, але жива розмова для неї ще більш важлива.
Читайте: Воркшопи для всіх. У Франківську дорослих та підлітків навчають сучасного мистецтва
У мене багато друзів. Я люблю спілкуватися. Найкраща моя подруга живе у Коломиї. Вона трохи старша за мене. Сьогодні передала їй подарунок, бо сама до неї приїхати не можу. Завтра має його отримати, – розповідає дівчина.
Надя та її мама в Івано-Франківську оселилися два роки тому. До того мешкали у селі Космач, що на Богородчанщині. За словами пані Марії, коли донька відвідувала школу, довкола були й дорослі, й діти. Вчителька створила середовище, де молоді разом було комфортно. А от коли навчання закінчилося, кожен рушив своєю дорогою і Надя залишилася сама.
Вдома з нею була лише я і чоловік. До автобусної зупинки нам треба йти півтора кілометра. Надя хоче жити, тому й переїхали. Зараз вона пересувається тільки у кріслі колісному, але ми не можемо сидіти вдома. Де яка реабілітація платна чи безплатна, всюди буваємо, щоб вона жила, – ділиться пані Марія.
Читайте: Дім із пам’яттю. На Косівщині дружина втілила мрію загиблого на війні чоловіка
Жінка додає, що такі зустрічі допомагають їм, бо дають можливість зустріти своїх людей, обговорити наболіле або й отримати пораду чи підтримку. До слова, це вже не перші зустрічі від “Ліги сильних”, які Марія та Надія відвідують. Раніше вони також були активними учасницями проєкту “6 розмов про стійкість”. Це серія зустрічей, які громадська спілка організовувала за принципом груп самодопомоги.
Виклики, потреби і хто є опорою для молоді з інвалідністю
У сина Вікторії рідкісне орфанне захворювання. Хлопцю 14 років, він залишився вдома з вчителькою, а його мама прийшла на подію, щоб знайти простір, де син може соціалізуватися, познайомитися з молоддю, яка може стати його друзями.
Він на кріслі колісному. Я пробувала його віддавати на гуртки – такі, як вивчення англійської мови. На жаль, у нас освіта побудована так, що всі дітки ходять. Тому він не міг брати рівноправну участь з іншими у навчанні і дуже засмучувався, плакав. А ніхто з вчителів перелаштовуватися не хотів. Ми так декілька разів обпеклися, – каже жінка.
Для неї й сина, як і для більшості учасниць зустрічі, безпечним простором є саме громадські організації, які підтримують людей з інвалідністю, організовують для них події. Проте, таких заходів, куди можна фізично долучитися й без труднощів потрапити у приміщення на кріслі колісному, все ж бракує.
Однак, деякі організації все ж є доволі закритими, зі своїм сталим ком’юніті, й не кожен може туди потрапити. Про свій досвід розповіла Софія. Дівчина сама з Донецької області, міста Покровськ. В Івано-Франківську навчається на логопеда. Зараз має інтерес до вивчення жестової мови. Софія хотіла допомагати в організації, яка працює з людьми з порушенням слуху, але їй відмовили. Негативний досвід породив упередження й побоювання знову бути відторгнутою.
А от з ким найважче взаємодіяти спільноті, хоч і звертаються люди регулярно з запитами, то це з представниками місцевої влади.
Наприклад, у нас в місті й області не діє постанова Кабінету Міністрів України, згідно з якою людина з інвалідністю має безоплатно забезпечуватися підгузками, катетерами. Нам кажуть, що просто цього немає. Є пенсія – купуйте самі, – каже Вікторія.
Населення області з початком повномасштабної війни суттєво змінилося. Зокрема, збільшилася кількість людей з інвалідністю як серед внутрішньо переміщених, так і з-поміж місцевих жителів. Спільнота постійно зростає, а разом з тим й потреба у громадах впроваджувати зміни, що матимуть вплив на всі групи населення, у тому числі й людей з інвалідністю, особливо молоді. Як ініціювати та втілювати ці зміни, “Ліга сильних” планує допомагати вчитися учасникам й учасницям впродовж наступних зустрічей та подій.
Цей матеріал створено за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO), CBM та Європейського форуму з питань осіб з інвалідністю. Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать їхнім авторам, тому жодним чином не можуть вважатися офіційною думкою фінансового партнера та Європейського форуму з питань інвалідності.
Читайте: Війна і писанки: як коломиянин Олег Кіращук наближає перемогу в артдивізіоні бригади «Едельвейс»
Comments are closed.