Соціум

Найкраща терапія – гори. У Татарові побували понад 20 бійців з усієї України

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Нещодавно на реабілітації в Татарові побували понад 20 бійців з усієї України. У Карпатах вони, нарешті, знайшли той душевний спокій – хтось самого себе, а хтось і Бога.

pensia (4)

Не хочу жити криво

Реабілітацію в Карпатах для бійців АТО вже вп’яте організовує благодійний фонд «Франківський опір». Вони зідзвонюються з волонтерами по Україні, а ті направляють на Прикарпаття бійців. За словами волонтера фонду Олени Рожнової, кращого терапевта, ніж гори, – не знайти.

Для бійців організовують екскурсії, походи. Важливий аспект реабілітації – розмови з духівниками та психологами. Також з хлопцями працюють масажисти, стоматологи, бо чи не у всіх після АТО проблеми з зубами.

pensia (3)

Займатися з воїнами приїздить і кераміст Віталій Владковський. Пані Олена розповідає, що хлопці тішаться, як малі діти, коли гончарять. Усі вироби, зроб­лені руками бійців, волонтери планують продавати на аукціо­нах, аби заробити грошей для наступних заїздів.

«У нас тут зібралися різні люди, але у них усіх є одна фантастична риса – війна спалила в них порох життєвої суєти, – говорить Олена Рожнова. – У них є якесь світло, а коли вони всі разом у спокої, їх ніхто не сіпає – це світло посилюється. Вони підсилюють один одного, підсилюють і нас. Ми багато вчимося у них. Я, наприклад, тепер нічого не боюся і не хочу жити криво – лише прямо».

Відчуття незавершеної справи

Запросили до бійців і франківський музичний пост-панковий гурт «Пенсія» під орудою Яреми Стецика, бо ж їхня музика – теж своєрідна терапія. Якщо після першої пісні з десяток суворих чоловіків у формі здивовано дивилися на те все вар’ятство, то вже наступні затягували разом з «пенсіонерами».

Дуже завзято виспівував, здається, наймолодший серед бійців – чорнявий хлопець у формі та шкіряній куртці – 24-річний Артем Нищун з Хмельниччини. Сміється, що є фанатом важкої музики, тому незвична манера співу «пенсіонерів» його аж ніяк не здивувала.

Артем – боєць ДУК ПС. Пішов служити ще взимку минулого року. Про те, що воював, рідні дізналися, коли вже прийшов на ротацію. Тоді вони останніми виходили з Донецького аеропорту. Загалом Артем відбув чотири ротації, зараз вдома на лікуванні, бо недавно прооперували руку. Каже, трохи підкріпиться – і на Схід, бо дуже тягне – є відчуття незавершеної справи, неспокою.

pensia (2)

«На «гражданці» спершу все дуже дратувало, – розповідає боєць. – Таке враження, що більшість і досі не усвідомлює, що йде війна. Ця байдужість дуже зачіпає. Спершу пробував щось доводити, переконувати, але зрозумів, що легше зібрати речі та їхати воювати».

Перебування в Карпатах, серед побратимів, говорить Артем, дуже допомагає. Він, до речі, художник, до нього там черга бійців – кожному треба портрет. За словами Артема, він дуже хоче зробити велику роботу з того, що пережив на війні, що бачив.

«Раз вийшли в розвідку, заляг­ли в ямі і раптом дуже прицільно, просто ледь не в лице, почав стріляти снайпер, – пригадує він. – Ти лежиш і бачиш, як перед тобою куля влучає в землю. Це, певно, найстрашніший спогад. Думав, що з тої ями вже не виберуся, але обійшлося. Вибралися всі, ще й з трофеями, бо захопили зброю у ворога».

Повірив у Бога

Щойно з масажу прийшов 27-річний Дмитро Даценко з Новоград-Волинського (Житомирська область). Він боєць 30-ї механізованої бригади, з квітня демобілізований. Дуже серйозний, навіть суворий, але коли говорить про гори, в яких він вперше, то стримано, але посміхається.

«Тут така атмосфера навколо – як у храмі. Такого умиротворення не відчував, відколи демобілізувався, – говорить Дмит­ро. – Адаптуватися до мирного життя було дуже важко. Була якась злоба, недовіра, з оскалом на всіх. А тут знайшов душевний спокій, Біблію почав читати, в Бога повірив, якого навіть на війні не згадував».

Після співів «Пенсії» на перекур вийшли двоє бійців. Біля них крутяться з троє гарних, вгодованих котів.

pensia (1)

Дебелий чолов’яга із 128-ї бригади не називається. Єдине каже, що воював у Дебальцевому, Нікішиному. «Там, де мало нас показували і де ми найбільше робили», – каже після довгої паузи, докурює цигарку та йде геть.

«Не ображайтеся на нього, – підбадьорює інший боєць. – Комусь такі реабілітації помагають, а комусь треба пройти не одну».

Він також не називається, пояснює, що перевівся у розвідку, тож не має права світитися. Сам, до речі, з Івано-Франківська, був на реабілітації, а зараз допомагає. Каже, хоче показати побратимам, що можна рятуватися і без алкоголю. Тут, у Татарові, навіть допомагають хлопцям складати бізнес-плани, думати про майбутнє.

Родіон із Шепетівки – смаг­лявий чоловік, ще один боєць ДУК ПС, приймає привітання по телефону. У нього сьогодні день народження.

«Найстрашніше там – розуміти, що ти можеш втратити побратима, – говорить Родіон, сильно затинаючись. – Ти з ним можеш пити чай, а тут після обстрілу, через півгодини його вже нема. Після війни я став більше цінити життя і, як ніколи, розумію значення слова мир. Усю його ціну та важливість».

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів: