На Коломийщині сім'я виховує трьох хлопців у прийомній сім'ї (ВІДЕО)

Вже рік у прийомній сім’ї на Коломийщині мешкають три хлопці з івано-франківського притулку. До себе у родину їх забрала сім’я Марії Сіщук з села Корнич у Коломийському районі.

Жінка каже, що спочатку діти були дуже стриманими, виглядали зляканими, більше мовчали та дивилися на всіх з недовірою. Постійне спілкування та щирі відносини змогли розтопити маленькі серця. І вже зараз це розкуті, веселі, розумні і, що важливо, – щасливі хлопчаки, які ні на крок не відходять від своєї мами, в усьому їй допомагають, при найменшій нагоді обіймаються та кажуть, що люблять, йдеться у сюжеті каналу “НТК”.

Марія Сіщук з чоловіком живуть разом вже 35 років. Мають вже дорослих синів та онуків. Коли хлопці покинули оселю, тоді 47-річна жінка відчула сум – колись велика гамірна хата стала надто спокійною. Тоді з’явилася думка про прийомних дітей.

“Ця ідея мене тримала два роки. Я від неї тікала, і чоловік був дуже проти. Сини ніколи не вірили цьому. Я це сказала на Святий вечір”, – пригадує Марія Сіщук.

Рідні одразу не повірили у серйозні наміри жінки.

Пані Марія звернулася у районну соціальну службу. Там надали усю необхідну інформацію та допомогли пройти процедуру.

Жінка почала відвідувати притулок в Івано-Франківську. За чотири місяці там познайомилася з усіма дітьми, які щоразу зустрічали її з радістю. Спочатку вона думала про дівчаток, але так сталося, що стала мамою для трьох хлопців.

“Діти – вони всі діти і всі рвалися. всі хотіли. Але просто так получилося. Ми приїхали туди з чоловіком. Він, як побачив це все, то й став і почав плаккати. Тай каже: “Та бери всіх цих дітей. бо я звідси йду геть!”, – передає Марія.

Допомогти ніколи не пізно, переконана вона.

Володя та Олексій – два рідні брати з Херсонської області. Їх вже брали у сім’ю, але потім відмовилися і зновув повернули у притулок. Старший Сашко – з Коломийського району. Його біологічну матір позбавили прав. Кожен з хлопців має власне ліжко, власну шафу та власні речі.

Пані Марія називає себе вимогливою мамою. Навіть рідні сини жартували, що біля неї, як в армії – на першому місці завжди дисципліна. Вона відразу привчила прийомнх хлопців до порядку та правил.

“Вони мене чують і я дуже вдячна їм за це. Але до цього треба було дуже довго йти. Треба було дуже довго говорити. Треба було бути психологом для цих дітей. Треба було вгадувати, бо вони не вимовляли всього, чого хотіли. Я вссе просила правди, і ніякої брехні. І ми дійшли до того, що тут є правда”, – пишається досягненням жінка.

Називати мамою її хлопці почали ще у притулку.