Голова української общини у місті Щецина (Польща) Іван Сирник виклав у мережі Facebook фотографії школи мистецтв у селищі Гвіздець Коломийського району, з якою він співпрацює. На світлинах – школа у жахливому стані. Український поляк був шокований, як у такому приміщенні дітей можуть вчити мистецтву. «Репортер» теж поїхав подивитись. Але їхали за одним, а вийшла інша історія – з цілим ланцюжком проблем.
Гвіздець славиться тим, що тут народився відомий український художник Ярослав Пстрак, а ще – монастирем. Цілий комплекс побудований у 1721-1735 роках, його окраса – Бернардинський костел. Монастир діяв до приходу радянської влади, яка зробила тут складські приміщення, у келіях – лікарню, а потім бібліотеку й музичну школу.
На початку незалежності костел передали римо-католицькій громаді. Але відправи там були недовго. Нині маленька парафія – 15 людей – проводить відправи у каплиці, яку облаштували збоку від костелу в келіях.
Сам костел стоїть напівзруйнований, зачинений, з тріщинами, облупленою штукатуркою. Натомість на території порядок, є клумби, хтось таки доглядає…
Також про життя у цій напівзруйнованій пам’ятці архітектури нагадує школа мистецтв, розташована збоку – в колишніх монаших келіях. Про це свідчить маленька вивіска на невеличкій дерев’яній веранді.
Усередині тихо. Директор школи Любов Іванішин, яка на цій посаді працює лише кілька місяців, робить «Репортеру» екскурсію. Розповідає, що школа мистецтв діє понад 20 років. Тут навчають музиці, художній справі, колись учили танцям. Нині у цьому мистецькому закладі навчаються 110 дітей із навколишніх сіл аж трьох районів, бо Гвіздець розташований на перетині – Коломийщини, Снятинщини та Городенківщини.
Двоповерхова будівля поділена за відділами: на першому – художники, на другому – музиканти.
Заходимо у відчинені класи-келії. Кожен, до речі, підписаний. Наприклад, клас бандури, скрипки, цимбал чи живопису. Тут працюють 16 викладачів. Школа має свої ансамблі та хорові колективи. Найбільша гордість – ансамбль «Струмок Покуття», діти від шести до 15 років – учасники всеукраїнських та міжнародних фестивалів.
Також директор розповідає, що їхні випускники продовжують навчання у музичних училищах, академіях і навіть консерваторіях.
Про занедбаність приміщення говорить, що колишній директор Ігор Довганюк звертався всюди, куди лиш можна, відповідь була одна – нема грошей. А те, що всередині, – ремонтували своїми силами. Десь побілити, помалювати. Радіє, що зараз підключилися місцеві підприємці, наприклад, провели до школи воду. Влітку з районного бюджету виділили кошти на заміну вікон у коридорах. Зараз ремонтують туалет, бо був у страшному стані, певно, ремонту не бачив з часів бернардинців…
За словами начальника управління культури Коломийської РДА Людмили Федор, культура нині фінансується за залишковим принципом. Якщо з бюджету на культуру давали по 3-4 %, то так воно й лишається.
«Зараз так само, але бачу, що директор школи хоче щось робити, стукає у двері, то, звичайно, ми зекономили з чотирьох шкіл і допомогли вставити вікна, – говорить Федор. – Також ми вклали школу в програму «Теплий заклад культури». Зробили там зноску, що це пам’ятка національного значення, яка потребує реставраційних робіт. Програма дає можливість десь шукати гроші, зрозуміло, що треба шукати гранти. Нині директор школи і селищний голова планують писати проекти, тож будемо сприяти, допомагати».
Про світлини в інтернеті від українського поляка каже, що Україну треба любити такою, як вона є.
«Хочеш допомогти – допоможи», – відрізає начальник управління культури.
Але зараз школа може стикнутися ще з однією проблемою – її можуть просто виселити. За словами селищного голови Володимира Ясуника, римо-католицька громада приватизувала територію монастиря.
«Не знаю, як вони те все зробили, але місяць тому приватизували, – говорить війт. – Я лиш три тижні як головую, але реєстраційна палата дозволила це без рішення громади та районної ради. Зробили хитро, в обхід. І так виходить, що ми повинні забрати звідти школу. Якщо вони планують її переселити, то мусять знайти інше приміщення або побудувати, бо зараз – нема куди».
За словами начальника відділу охорони культурної спадщини ОДА Андрія Давидюка, костел у Гвіздці не є підвідомчим Мінкультури, не входить до складу його об’єктів, тому, за законом, реставрація і ремонт таких пам’яток національного значення має відбуватися за рахунок місцевого бюджету.
«До 2008 року в Україні діяла програма «Реставрація пам’яток національного значення з держбюджету», – каже Давидюк. – Цей костел разом з монашими палатами завжди перебував у титульних списках на виділення коштів, але їх не виділялося з того таки 2008 року. На сьогодні таких програм більше нема. Єдиний вихід громади – вишукувати можливості залучення інших коштів, писати гранти».
Comments are closed.