У кімнаті напівтемрява. Голосно лунає приречено-меланхолійне «Bang bang» Ненсі Синатри. За круглим столом з червоною скатертиною сидять десятеро людей. Їхні голови низько опущені, очі закриті чорними пов’язками. Раптом троє з них піднімають голови та водночас стріляють в одного з сусідів. Мафія прибирає зайвих. І нині вона організовано розростається в Івано-Франківську.
Спробували й не зупинилися
На франківське угруповання ми виходили по своїх конфіденційних каналах. Його представники погодилися розказати про свої таємниці та плани. Зустріч призначили на суботній вечір, у кафе, де зазвичай відбуваються їхні сходки.
За барною стійкою вже чекав вожак франківської мафії Bazilio, пізніше підійшли ще двоє — Smile та Byron. Картина, яку ми описали на початку, це лиш один із епізодів війни п’яти західних кланів, яка у жовтні заполонила Ужгород. Франківські мафіозі там перемогли.
Попри наші завуальовані описи ви, певно, здогадалися, що йдеться про гру. Декому добре знайому ще з дитячих таборів. Думали, вона давно в минулому? Ні, вона активно розростається. Мафіозні клуби є чи не в кожному великому місті, в Україні — федерація мафії, а турніри проводять на міжнародному рівні.
Влаштовуємося за столиком, розмову розпочинає Bazilio — один із керівників франківського маф-клубу. Високий, спортивний хлопець, у житті — Василь Маленкович, студент п’ятого курсу Нафти і газу.
«Для мене все почалося доволі прозаїчно. У гуртожитку один із друзів запропонував зіграти, — каже Василь. — І понеслося. Офіційною датою заснування вважається 1‑2 березня 2011 року, тоді ми провели чемпіонат Нафти і газу».
У квітні того ж року відбувся чемпіонат Франківська, а вже у червні їх відшукали інші «мафіозі» та запросили на всеукраїнський чемпіонат у Чернігові. А там наші несподівано навіть для себе посіли третє місце.
«Знаєте, на початку мафіозної кар’єри ми дивилися ігри чемпіонатів світу попередніх років і вчилися на їхніх прикладах, — продовжує Василь. — А коли нас запросили у Чернігів на турнір, і ми сіли грати за одним столом з тими, в кого вчилися… Це все одно, що якийсь хлопчик, захоплений футболом, опиняється на полі з Мессі чи Роналду!».
Як каже Василь, мафія пішла по Україні з Києва у 2005 році. Потім створилися клуби в Одесі та Львові, а далі поїхало по інших областях. І хто тільки не грає?! «Я бачив дівчинку дев’яти років, яка сиділа з дядьками по 40‑50, — каже Василь. — На турнірі буває, що граєш і з чиновниками, і з депутатами. У грі всі рівні. І я певен, що принаймні половина франківської молоді грала у цю гру, якщо не в нас, то деінде».
За кого гратимеш ти?
Тепер про саму гру. Якщо вона запам’яталася вам як щось просте й розважальне, то ви ніколи не грали серйозно. «Десять гравців — десять ролей, один ведучий, — розказує Василь Маленкович. — На початку йде розподіл команд — усім зав’язують очі та на підносі приносять карти». Христя Бойчук, вона ж Smile, якраз виймає з чорного мішечка ці самі карти. Сім червоних — мирні люди, три чорні — мафіозі. Гравці по черзі припіднімають пов’язки й тягнуть карту. Це й вирішує, ким вони будуть у грі. Серед мафії головний — дон, серед мирних — комісар (шериф).
Часу гра не має. Завдання мафії — не спалитись і винищити мирних, а ті мають вирахувати мафію та вигнати її з міста. Чесні перемагають, якщо вигнали всіх мафіозі, мафія — коли їх лишилося стільки, скільки й мирних (2 х 2 або 1 х 1). У грі є дві фази — день і ніч, їх оголошує ведучий. Вночі усі надягають пов’язки. У першу ніч мафія знайомиться між собою (піднімають пов’язки й зустрічаються з очима), а дон робить замовлення на вбивство (жестами показує номери гравців, яких вбиватимуть три наступні ночі). Мирні вночі «сплять».
Якщо мафія точно знає, хто є хто, то мирні певні тільки в собі. Як кажуть самі мафіозники, це — гра організованої меншості проти неорганізованої більшості.
Коли у місті настає день, кожному з гравців відводиться хвилина, аби переконати, що він є мирним, і висловити свої підозри про мафіозність інших. Є два способи видалення гравців. Перший — мафія вбиває когось уночі (ведучий лічить від 1 до 10, на номері бажаної жертви всі мафіозі мають махнути двома пальцями — імітація пострілу. Можуть і промахнутися, якщо один із них забув про домовленість). Другий — шляхом голосування гравці виганяють того, чиї переконання у мирності здалися найменш вдалими.
Це не все. За столом не можна говорити — «чесне слово», «клянусь», «100 %», апелювати до релігій, торкатися інших чи ображати. За це — попередження, чотири таких, і ви вже поза грою. Учасники звертаються один до одного на «ви» і по нікнеймах. Не п’ють, не курять. За лайку автоматично видаляють із гри.
Говорити можна тільки у рамках своєї хвилини. Вона закінчилася, а вам необхідно щось додати — є мова жестів. «Найпростіший — «знак питання», зігнутий вказівний палець, — включається у розмову Василь Матковський, він же Byron. — «Я червоний гравець» — провести рукою по скатертині, вона зазвичай червона, «він чорний» — вказати на пов’язку. «Я шериф» — кільце з великого і вказівного пальця, «Він — дон» — великий і середній палець на плече…».
І це ще не все. Та й усе переповісти не вдасться. І варіантів мафії також немало. «Ми граємо у класичну, — каже Василь. — Але коли гра розійшлася країною, появилося багато ролей, я бачив колоду на 32 карти. Є «лікар», який може врятувати підстреленого, «повія» — дати алібі на ніч. І суто українська карта «кум» — коли він іде з-за столу, то тягне за собою сусіда».
У житті пригодиться
Мафія — це гра, яка, з одного боку, вчить переконувати, а з іншого — розпізнавати брехню, кажуть у клубі. Без стратегії й тактики тут ніяк, як і без інтелекту. «Під час гри звертається увага на логіку промов, — каже Василь Маленкович. — Хто й як будує команди, кого й як називає мафією. Дехто звертає увагу на міміку, жести, як б’ється жилка на шиї, наскільки розширені зіниці».
«Є гравці, які цікавилися психологією, мовою тіла, — підхоплює Василь Матковський. — А є такі, що спеціально на цьому обманюють. Дуже цікаво».
Крім задоволення, мафія дає ще ряд бонусів. «Мені це дуже допомогло на співбесіді, — сміється Христя. — Гра вчить переконувати, виступати публічно, стисло і зрозуміло формулювати свою думку та бачити, як на тебе реагують інші. А загалом затягує і не випускає — як справжня мафія. Приходьте, зіграйте. Ми завжди раді новеньким».
Ех, якби у нас була тільки така мафія…
Цікаво
Мафію визнано однією з 50 найінтелектуальніших ігор, що з’явилися після 1800 року. У Китаї її використовують для лікування від ігрової залежності. У США — як засіб перевиховання «складних» підлітків у християнських таборах. За допомогою Мафії до ролі майбутніх присяжних готуються японські старшокласники.
Comments are closed.