«Репортер» познайомився з цікавою родиною Соляників із Києва. Настя, Ярослав та їхній маленький синочок Слава переїхали до Івано-Франківська зі столиці, аби пожити тут півроку. Кажуть – місце ідеальне.
Як говорять про себе Соляники, вони достатньо вільні люди й не прив’язані до якогось місця роботи. Настя – молода непрацююча мама, а Ярослав – моряк. Кажуть, у них такий стиль життя, що голова сімейства їде кудись у світ на роботу, десь на півроку, а дружина з сином можуть їхати за ним. Отаке у них постійне життя на колесах.
«Ми можемо жити будь-де, хоч у Барселоні, хоч у Парижі, але Франківськ для нас ідеальне місце, бо все-таки це наша рідна Україна, – говорить Настя. – А ще це «будь-де» у нас описується дуже просто: здорова їжа, гарні умови життя, кльові люди, середовище. Важливі й цікаві проекти в місті, адже ми соціально активні люди і хотіли би брати у цьому участь. Отже ідеально для цього підійшов Івано-Франківськ».
До речі, Настя вже жила у Франківську, коли була вагітною. Тут допомагала франківським рестораторам, знає про ініціативу «Тепле місто». Любить жартувати з бабусями на базарі, купувати справжню бринзу, а ще їй подобається, що тут близько гори. Ну, і для малюка тут ідеально. Півроку, сміються Соляники, – це такий випробувальний термін для міста, далі будуть бачити.
«Нам кілька разів Франківськ нагадував Катманду (столиця Непалу – Авт.), – каже Настя Соляник. – Вивіски дуже різноманітні. У Катманду вони десь великі, десь з великими літерами, десь різного кольору. Йдеш по вулиці і в тебе такий сумбур перед очима. Тут якось так само. Вони всі закривають архітектуру міста. У Катманду її просто нема, а тут є що показати. Подобається ідея «Візуального стилю Івано-Франківська», аби хоч в центрі переробити ці вивіски. Це б одразу якісно підвищило образ міста».
А ще кияни вражені теплим ставленням людей.
«От, ми гуляємо з малим, виходить якась бабуська, підійшла до нас і витерла малому слинку, бо я не бачив. – сміється Славко-старший. – У великому місті так не прийнято і ніхто так не зробить, а тут так тепло і кльово. Або вийшли на балкон – я показував малому місто – а внизу грався якийсь інший малюк і почав нашого заманювати іграшками, мовляв, приходь, будемо гратися».
За словами Насті Соляник, у великому місті не так просто познайомитися з людиною на вулиці, люди все одно тримаються на відстані.
«А тут дуже дружньо, тепло, – говорить вона. – У мене взагалі таке відчуття, що тут відстань між людьми дуже маленька».
