Село Яворів на Косівщині відоме як столиця ліжникарства. Тут вони – найтепліші, візерунки – найоригінальніші, а майстрині – найдосвідченіші. Люба Рибенчук – майстриня у третьому коліні, розповіла «Репортеру» всі тонкощі ремесла.
Люба зустрічає нас у народному вбранні. У кімнаті – верстат прибитий до підлоги, аби не стрибав. Каже, йому вже років за 100, бо донині ткання ліжника – суто ручна робота, яка не змінилася з роками. На підлозі гушечки – спеціально складені мотки вовняних ниток. Люба пояснює – це не клубки, вони постійно розмотуються, а в гушечок нитку так складають, щоб потім її легко було тягти.
Стрижуть овечок навесні, як починає тепліти. Приблизно на один ліжник потрібно вовни з трьох овець. Але це залежить ще й від його розміру.
Вовну заливають кип’ятком і у проточній воді миють, допоки вода не буде чиста. Потім вовну перебирають і вичісують. Єдина допомога – сучасна «грабля», тобто чесалка.
«Раніше один ліжник робили тижнями, – каже Люба. – Вовну вичісували звичайною щіткою. Переважно чесати сідав чоловік, бо то дуже важка робота. А жінка вже бралася прясти і ткати. Тепер є великі граблі, де вичісується вовна. Після змотуємо її в кужіль – моток вовни, з якого прядуть нитки, щоб наробити гушечки, аби можна було ткати».
Як треба, вовну перед чесанням фарбують у різні кольори. Раніше кольори були лише натуральні – білий, бежевий, чорний або ж підфарбовували рослинними барвниками, але кольори виходили тьмяні. Нині кольори вже можуть бути різні. Люба додає, що з сучасними фарбами візерунки вдаються цікавіші.
Скручують нитки на веретені – з цього моменту весь процес відбувається руками без жодної допомоги техніки. Тонку основу, на якій плететься ліжник, колись теж пряли на веретені. Нині цю роботу робить машинка.
«Товщину нитки на веретені регулюю розтягуванням. Якщо нитка тонка – довше прядемо її, потім довше тчемо ліжник, тоді він грубший і міцніший, менше линяє, довше служить і акуратніша робота», – розповідає Люба і водночас демонструє процес. Веретено крутиться в її руках легко, немов мимоволі, та щоб навчитися цьому, треба не один день.
«Ліжникарство почалося в селі з трьох хат, і моя бабуся була одна з перших, – веде далі Люба Рибенчук. – Моя мама теж з Яворова, але то другий присілок, як їхати на Терношору. Вона не вміла ткати ліжники, – вишивала. Але приїхала сюди в невістки та й навчилася. Прясти нитки вчилася довго. А коли вже я родилася, ця робота була в хаті кожен день. Маленькою, коли ще не діставала ткати, ставала поряд з мамою на стільчик».
Щоб почати ткати, кожну нитку основи натягують на верстат. Люба каже, це довга клопітка робота. Але без неї ніяк. Одна нитка основи йде вверх, а одна – вниз. Між них і протягують вовняні нитки. Потім – кількома різкими рухами лядою нитку туго збивають.
«Якість ліжника залежить не тільки від товщини нитки, а й від того, наскільки туго набивати, – пояснює майстриня. – Товсту нитку все одно не можеш добре притиснути. Вона пухконька, і якщо подивитися на сонце, то буде видно просвіти».
Каже, якщо вовна – готова і вже намотані нитки основи, то ліжник можна і за два-три дні зіткати. Але якщо починати з того, щоб купити вовну, то це забирає багато часу.
Аби додати колір, прикладають потрібну нитку. Потім вона зваляється і триматиметься міцно. Вузлів ніяких не в’яжуть, бо потім будуть просвіти – дірки. А от на кінці ліжника треба зав’язати кожен вузличок, інакше ліжник розпуститься: «Якби щоcь не зав’язав і поніс у валило, то може і півліжника повиборсуватися, бо воно довго крутиться – по півдня».
Коли ліжник готовий, його віддають у валило – на ріці зроблений ківш, куди вода спадає під тиском. Там ліжник переться під тиском протічної води і збігається в середньому на 50 см у ширину.
«Цих валил ніде немає, крім як у нас в селі, – розповідає Люба. – Моя подружка в Києві теж навчилася ткати, я їй з Яворова навіть верстат передала. Тепер проводить майстер-класи у столиці, тче ліжники і передає всі мені сюди до Яворова. Я несу у валило, а потім «Новою поштою» передаю їй назад. У машинці ж прати не будеш».
Нині у селі – лише два валила, але цього вистачає. Черга на них хіба взимку. «Ліжники – робота жіноча і влітку немає багато часу на це, – каже майстриня. – Крім того, влітку вода тепла і він набагато скоріше збігається. А взимі можуть його і добу крутити. Щоб визначити, чи ліжник готовий, його міряють. Валяє спеціальна людина, ми лишень приносимо і потім забираємо».
Після валила ліжник сушать, або ще й начісують – аби був м’якенький і пухнастий. Але це – якщо він з «ключечками» чи іншими декоративними елементами, чесати вже не можна.
Люба показує, як робить ті ключечки – пальцем піддіває нитку і так залишає. З ліжника стирчать невисокі петлі вовни. Жінка каже, ними можна робити об’ємні узори, а можна і цілий ліжник такими ключками вкрити. Тоді вовни піде більше і виріб буде дорожчим.
«Я тчу такі килими на підлогу, де весь ліжник у ключках. Коли на нього стаєш, то як на подушку – дуже м’якенький виходить. Ще панно з такими ключками роблю. Різні структури прикрашають, цікаво виглядає».
Люба Рибенчук зізнається, що нині за ліжники береться рідко, бо має багато роботи на замовлення – килими на підлогу, панно на стіни і головний модний тренд – одяг з ліжників: кіптарики чи пальто.
«Є у нас майстриня, яка вирізає деталі та обшиває. Але якщо добре не зафіксувати, то може швидко розплестися, – пояснює Люба. – Я навчилася розраховувати викройки і тчу на верстаті окремі деталі, потім їх зшиваю. Можу вирахувати кожен сантиметр, знаю, скільки кожна деталь збіжиться у валилі».
Перше пальто замовив актор із Києва. Попросив пошити, бо на зйомках дуже холодно. Після нього частина київської тусовки увібралася в такі пальта. Одяг робить на замовлення – під розмір, довжину рукава, товщину виробу.
«Таке пальто дуже скоро зігріває – лиш замотався, одразу тепленько, – нахвалює Люба. – В ньому добре ходити взимку. На осінь–весну хіба кіптарики – без рукавів».
Показує з телефону фото готових виробів – на гудзиках чи зав’язках, з різними візерунками. Але зізнається, що інколи навіть забуває сфотографувати. А фото робіт ніде не викладає – не хоче, аби роботи були однакові— старається кожному підібрати щось індивідуальне, щоб не було, як на базарі.
Comments are closed.