Сергійкові Гончаренку влітку виповниться шість, а 1 вересня він хоче йти до першого класу. Сьогодні ж він ходить у дитсадок і з піднесенням розповідає про вихователів, друзів, батьків, сестер.
Показує улюблені іграшки та хвалиться гарним апетитом. Його життя оповите любов’ю, затишком і теплом. Але воно не завжди було таким. Від народження на долю хлопчика спало багато лиха. І ніби все позаду. Хоча, хтозна.
Анастасія, Світланка, Олексій, Юля, Сергійко — щаслива сім’я
Батьки, яких нема
Мама Сергійка — Світлана Семанюк — покинула їх із батьком майже одразу після його народження. Малюк ріс із батьком Андрієм Гончаренком і дідусем. Перший зловживав алкоголем і наркотиками, а другий тяжко хворів.
«У березні 2011 року із міської клінічної дитячої лікарні надійшло повідомлення, що дитина залишилася без батьківського піклування, на утриманні онкохворого дідуся, — розповідає керівник міської служби у справах дітей Зоя Сливка. — Мама на той час з дитиною не проживала, батько дико зловживав спиртним. Із запаленням легень дитина потрапила до лікарні, ще в нього проблема з бронхами».
Хлопчика забрали із сім’ї. Адже єдиною людиною, яка могла його доглядати, був дідусь, і той уже лежав у хоспісі. Служба влаштувала дитину до притулку на Набережній, 34Б. Там Сергійко пробув три місяці, а потім його перевели у центр соціально-психологічної реабілітації дітей (село Мединя, Галицький район).
Тимчасом служба у справах дітей подала позов про позбавлення батьків хлопчика батьківських прав. Дідусь помер влітку 2011‑го. А в жовтні суд позбавив батьків Сергійка батьківських прав. Як каже працівник служби у справах дітей Віталій Пушкар, який брав участь у тому суді, батьки хлопчиком майже не цікавилися.
«Тато до нас раз прийшов, нетверезий, просив повернути дитину додому, — говорить Пушкар. — Я його спитав: хто буде займатися дитиною? Відповів, що буде сидіти вдома сам. Але ж він працював на ринку вантажником, зловживав алкоголем…».
Після доволі емоційної розмови Андрій Гончаренко пішов і більше не повертався. Навіть на телефонні дзвінки не відповідав. Хоча час від часу приходив у притулок. А от мати не провідала сина жодного разу. «Вона сама з Надвірнянського району, — каже Віталій Пушкар. — Перед однією комісією з’явилась її подружка, дала номер її телефону. Я подзвонив. Світлана просила не позбавляти її батьківських прав, але зізналася, що в неї нема можливості забезпечити сина умовами проживання».
Тієї ж осені помер батько Сергійка. А ближче до нового року його рідний дядько (брат тата) Олексій Гончаренко з дружиною Анастасією зголосилися забрати хлопчика до себе.
Знайшлася вчасно
В Олексія та Анастасії є двоє власних дітей — дев’ятирічна Юля та дворічна Світлана. Усі четверо прийняли Сергійка з великою любов’ю. «У сім’ї — приємна атмосфера, — каже Зоя Сливка. — Він зустрічав з ними Новий рік, а згодом вони оформили опіку над хлопчиком. У нас до цієї сім’ї немає ані претензій, ані зауважень».
А так виглядає ванна у квартирі з «задовільними» умовами
Втім, є й проблеми. Нині Гончаренки намагаються відстояти для Сергійка колишню дідусеву квартиру. Бо там тепер з’явилася його колишня мати — Світлана Семанюк.
«Дід переписав квартиру на сина, — розповідає Олексій, — але той не встиг прийняти спадщину, помер. Тоді житло автоматично перейшло до внука, який тоді вже був у дитбудинку. Поки ми займалися тим, щоб забрати Сергія в сім’ю, Світлана виламала двері та почала виносити звідти речі. Ми поскаржилися в опікунську раду».
Усе, що вдалося працівникам міськвиконкому, — це описати майно та опломбувати квартиру. Проте мати хлопчика, каже Олексій, зірвала пломби та оселилася у помешканні сина. Адже вона досі там прописана.
«Рік тому, коли нам дали опікунство, — продовжує Олексій Гончаренко, — мене зобов’язали оформити спадщину на Сергія та зберегти житло до його повноліття. Я почав оформляти документи, а Світлана там нарощувала борги за квартиру».
Олексій звернувся до суду, щоб виселити її з квартири, та якимось дивом програв. Тоді пішов у комунальні служби — щоб відключили воду, газ, світло, адже за них ніхто не платить. Також звернувся в опікунську раду, попросив перевірити квартиру, бо має інформацію, що Світлана живе там не одна. Попросив знову описати майно.
«Якщо порівнювати з першим актом, то зникло багато речей, — зазначає опікун. — Немає двох холодильників, двох телефонів, двох газових колонок, праски, телевізор поміняли на дешевший. Ще й працівник міськвиконкому чомусь написала, що умови там задовільні, у квартирі чисто. Хоча насправді — на стінах грибок, павутина, бруд неймовірний».
Мами бувають різні
Після комісії Світлана покинула квартиру, а Олексій поміняв там замки. Хоча розуміє, що це не вихід. Каже, недавно дізнався, що за нею стоять «високопосадові правоохоронці», які хочуть заволодіти квартирою. Олексію відомі імена, проте поки що він їх не називає. А що ж каже влада?
«Опікун повинен дивитися за квартирою, бо він відповідає за майно цієї дитини, — говорить заступник міського голови Михайло Верес. — Ми створили комісію, оглянули квартиру, мені сказали, що дечого немає. Крім того, ми написали листа в міліцію, попросили, щоб вони час від часу туди навідувалися».
А те, що квартира захаращена, каже Верес, не страшно. Бо, по-перше, хлопчик живе в добрих умовах, в іншому місці. Мовляв, по-друге, сам Михайло Верес бачив і гірші умови. А по-третє, міськвиконком не має на це впливу — адже все вирішив суд.
Отакої. За законом Олексій Гончаренко, як опікун, повинен дбати про квартиру для Сергійка. Натомість, суд вирішує, що там має жити Світлана Семанюк, котра поводиться з тим майном як їй заманеться. За словами Олексія, одним із наступних її кроків може стати офіційне бажання повернути сина. Адже він тепер ще й власник квартири…
«Батьківських прав позбавляє суд, — говорить Михайло Верес. — І в тих же документах йдеться, що це позбавлення — не на все життя. Є шанс відновити батьківські права, але також у суді».
Як каже Верес, рішення суду іноді дивує комісію. Наприклад, недавно вони намагалися позбавити батьківських прав матір-п’яничку. Суд вирішив, що дитині треба проживати з мамою. «Ми знову пішли дивитися, в якому стані дитина, — каже заступник мера, — і знову побачили п’яну матір і голодну півторарічну дитину. Подали апеляцію».
Як бачимо, є правила, а є винятки. І не завжди тезу про те, що дитина має проживати з матір’ю, треба сприймати як канон. Бо мами бувають різні.
P. S. На жаль, «Репортеру» не вдалося поспілкуватися із мамою Сергійка. Жодних контактів ні в родичів, ні в опікунській раді не знайшлося.
Comments are closed.