В умовах гірських територій важко забезпечити абілітацію дітей із порушенням інтелектуального розвитку. Яблунівська спеціальна школа-інтернат наприкінці травня спорожніла. Нині самотньо від вітру колишуться гойдалки. Школярі роз’їхалися на канікули. Тим часом заклад підремонтовують. Якраз оновлюють фасад одного з корпусів.
Господарство спецшколи велике. Головний корпус – ще австрійський будинок. Гарна окраса селища Яблунів Косівського району має сумну перспективу невдовзі бути зачиненою не лише на літні канікули. Ось уже другий рік поспіль у спецшколі не набирають першокласників. Таким чином виконують законодавчі ініціативи щодо реформи інтернатних закладів.
«Ми – як одна сім’я»
У Яблунівській загальноосвітній школі-інтернаті Івано-Франківської обласної ради в 2018-2019 навчальному році було 70 вихованців. Вони навчалися у восьми класах, без першого. Випускники отримали свідоцтво про базову середню освіту за спеціальною програмою. Далі мають можливість навчатись у професійно-технічних закладах або ж повертаються додому.
«Наші вихованці – особливі. Це не сироти чи позбавлені батьківського піклування, а діти із інтелектуальними порушеннями. Психолог, логопед та соціальний педагог закладу проводять велику індивідуальну та групову корекційно-розвиткову роботу задля створення сприятливого емоційного фону, стимуляції позитивних емоцій та активації всіх сфер психіки дитини. Здебільшого це переростки – приходять до нас та починають навчатися дещо пізніше. Сукупно працюють педагогічна, соціально-психологічна, медична служби. Приміром, маємо чотирьох вихованців із аутизмом. Лише нещодавно почали говорити, але помітна позитивна динаміка, поліпшилися пізнавальні можливості. Радіємо разом із батьками», – розповідає директор інтернату Наталія Фіцич.
Кожен педагог веде спостереження над вихованцями. Має індивідуальний план розвитку дитини. Такий щоденник учителя можуть бачити і батьки. Педагогічна комісія оцінює вербально, чи є зрушення за рік. Буває й таке: якщо за цей час навчили кількох букв – це вже прогрес.
Крім навчання, з дітьми малюють, роблять аплікації. А головне – вчать давати собі раду, щоб уміли себе обслуговувати. Велика увага – трудовому навчанню. Тут є швейні майстерні, шевські, столярні, сільськогосподарський профіль. Діти забезпечені всім необхідним, допомагають і благодійні фонди.
Українсько-канадський проект «Світ для дітей» (директор Галина Микитюк) опікується 18 дітьми. Ще Ольга Левицька із Франції надає допомогу. Студенти з Прикарпатського національного університету також бувають, проводять майстер-класи. Благодійна організація «Ти – ангел» організовує для вихованців поїздки та екскурсії.
Як у гірських умовах забезпечити інклюзію
Коли в сім’ї запримітять проблеми з розвитком дитини, зазвичай починається паніка. Далі доводиться змиритися. Батьки стукають в усі двері, вдаються до медиків. Як малеча підростає, віддають на індивідуальне навчання. Наталія Фіцич стверджує, що то складно насамперед для самої сім’ї. Хтось постійно повинен опікуватися дитям, а не завжди є можливість, матеріальні умови. Треба ходити на роботу. Та й специфіка гірського Косівського району накладається.
Возити до логопеда чи інших фахівців витратно. Особливо – з віддалених сіл, присілків. Якщо у звичайних умовах учитель на індивідуальне навчання приходить до дитини додому, то тут, знову ж, треба долати й десяток кілометрів. Не всі педагоги погоджуються на таке навантаження. Як результат – діти із затримкою інтелектуального розвитку не отримують необхідної абілітації (навчання навикам), а батьки залишаються наодинці зі своїми проблемами.
Є й інший клопіт. Часто сім’ї таких дітей – неблагополучні. Ще півбіди – важке матеріальне становище, безробіття одного з батьків. Гірше, якщо зловживають спиртним, знущаються над дітьми.
«На вихідні та під час канікул наші вихованці мають можливість їздити додому. Тобто, їх забирають батьки чи родичі. А це – додаткові фінансові витрати. До того ж, діти часто повертаються засмученими, озлобленими. То не ночували вдома, бо тато напився і верховодив, то не було що їсти. Тож воліють залишатися в закладі, бо їм тут краще. Завжди на вихідні та канікули формуємо чергові групи».
Практика покаже
Поруч зі спецшколою – Яблунівський ліцей. Так тепер називають загальноосвітні заклади в центрах територіальних об’єднаних громад. Пані Наталія стверджує, що таке сусідство корисне. Бо вихованці спілкуються зі своїми ровесниками, відвідують різноманітні шкільні гуртки, заходи.
«Не раз чула відгуки вчителів ліцею, що наші вихованці – слухняні, їх навіть ставлять у приклад школярам. Та й маємо чим пишатися: щороку стаємо переможцями та призерами на спартакіадах та мистецьких конкурсах між спецзакладами. Серед наших вихованців чимало талановитих дітей. Вони відвідують і музичну студію. Тобто, казати, що заклад якийсь закритий, аж ніяк не можна. В селищі нас люблять. А діти мають хорошу базу для соціальної адаптації», – наголошує Наталія Фіцич.
Вихованці інтернату зазвичай добріші, щиріші, прямолінійні. Отож, дуже важливо в нинішньому жорстокому світі бути добрим, милосердним для таких дітей. Чи знайдуть вони захист у своїх сім’ях? Чи прийме їх суспільство?
Грядуть зміни, дітей не покинуть напризволяще
Цьогоріч на Прикарпатті розпочата програма реформування інтернатних закладів. Начальник обласної служби у справах дітей Іван Ковалик повідомив, що цьогоріч на базі Тлумацької спеціалізованої школи-інтернату буде створений обласний центр підтримки сімей та дітей. Перепрофільовують і Микуличинську спеціалізовану школу – в круглорічний дитячий оздоровчий табір. Триває обговорення щодо такого ж спецзакладу в Перегінську. Інклюзивним навчанням охоплені майже 500 дітей області.
Створені десятки інклюзивних класів, де дітей із особливими освітніми потребами забезпечують додатковим соціальним супроводом. Ще один вихід – створення дитячих будинків сімейного типу. Наразі функціонує один такий – у Городенці. У процесі створення – у Коломиї та Снятині. Однак це стосується дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. Втім, значна частина діток цієї категорії – так звані педагогічно запущені. Буває – із затримкою інтелектуального розвитку. Допомогти їм в таких умовах простіше.
А як бути із тими, що мешкають у звичайних сім’ях у віддалених гірських селах?
Фото з архіву Яблунівської спеціалізованої школи-інтернату
Стаття розміщена на конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!», ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
