Кеннет Сторі: Батько змушував мене працювати на фермі, бо не вважав науку роботою

Кеннет Сторі – професор Карлетонського університету Оттави (столиця Канади). Відомий у світі біохімік та фізіолог приїхав до Івано-Франківська, аби прочитати лекцію студентам Прикарпатського національного університету імені Стефаника. «Репортеру» вдалося поговорити з ним ексклюзивно.

– Пане Кеннет, чому саме Франківськ? Ви раніше співпрацювали з нашим університетом?

– Так, я дуже добре знаю Володимира Лущака, завідувача кафедри біохімії та біотехнології Інституту природничих наук у цьому виші. Познайомився з ним, ще коли ми були молодими. Разом реалізували багато проектів, переважно вони стосувалися біохімії та фізіології тварин, також – дослідження дріжджів, бактерій, а ще – адаптації організмів до дії токсикантів і несприятливих чинників дов­кілля. Моя лекція для студентів у Франківську – саме про адаптацію живих організмів до глобальних змін клімату.

– Що для вас означає біохімія? Що саме досліджуєте?

– Я вивчаю молекулярні особ­ливості функціонування білків та генів, аби зробити життя людини кращим. Наприклад, ми досліджуємо роботу серцевого м’яза.

У більшості працюємо з тваринами, але фактично усі наші дослідження пов’язані з функціонуванням людського організму. Вивчаємо, яким чином організм може пригнітити метаболізм (обмін речовин – Авт.), а після ослаблення повернутися до нормального стану. Наші дослідження мають стосунок до багатьох проблем здоров’я людини.

– Як змінилася ця наука з часів Карла Нейбера, який першим вжив термін «біохімія» ще минулого століття?

– Насправді прогрес шалений. Ми дослідили не лише, як функціонують базові системи, а й глибоко проникли у регуляторні організми. Говорю, наприклад, про мікро-РНК, яка частково допомагає «вмикати» чи «вимикати» органи. Щороку проводять нові молекулярні дослідження і ми дуже глибоко занурились у розуміння механізмів функціонування живого – не окремих молекул, а саме регуляторних мереж.

– Чи є зворотний бік медалі – «білі плями» у біохімії, щось не надто пізнане або мало досліджене?

– Напевно, найскладніша та найменш вивчена річ – це здатність мозку запам’ятовувати інформацію, як він її зберігає, особливо, яким чинок мозок отримує інформацію для користування. Адже при запам’ятовуванні відбувається висока активність мозку, після чого він пасивний і виглядає, ніби не працює, але через якийсь час знову отримує інформацію. Саме це – найцікавіша галузь, в якій нам варто працювати, де нас очікує ще дуже багато нового.

– Чи досліджуєте клонування клітин?

– Ми цікавимося хіба трансплантацією. Але проб­лема в тому, що аби орган прижився поза організмом, його потрібно максимально охолодити та підтримувати тривалий час у життєздатному стані. Більше того, після пересадки орган треба ще й оживити. Наприклад, серце поза організмом людини може «жити» до чотирьох годин. А є тварини, які у стані гіпометаболізму (понижений обмін речовин – Авт.) виживають роками. Тому головна наша ціль – зрозуміти й вивчити біохімічні та фізичні організми. Миші, щури, лемури, примати, кажани чи ведмеді – я вмію понизити метаболізм у них усіх. Наше завдання – зрозуміти, чому одне серце може жити поза організмом кілька годин, а інше – місяці чи роки.

– Що скажете про клонування людей?

– Ми не можемо й не повинні цього робити. Якщо ти клонуєш людину, вона не буде тим, ким була раніше. Клон не матиме пам’яті, у мозку не буде нічого – порожнеча.

– Хто із біохіміків вам найближчий та чому?

– Звісно біохімія має своїх засновників. Спочатку були одні люди, які збирали навколо себе однодумців, а продовжували дослідження інші. Найближчими для мене є мої студенти, багато з них стали професорами і працюють у цій науці та продовжують робити те, що робив я.

– Ви писали про адаптацію живих організмів до температури. Як впливає глобальне потепління?

– На живий організм – дуже негативно. Тварини, яких я дослід­жую, мусять впадати у сплячку чи навіть замерзати, але вони мають механізми, які дозволяють їм виходити з цього стану та повертатись до нормального життя. Через глобальне потепління вони можуть не впадати у сплячку, тож через такі зміни просто загинуть.

– Над чим більше працюєте саме зараз?

– Те, що ми робимо, називається епігенетика. Окрім генетики, коли все визначається геном, послідовністю ДНК, є ще пам’ять між поколіннями, це і є – епігенетика. Перший день вашого життя – це вже не чистий аркуш, адже організм у своїх генах несе інформацію про життя предків, це так зване метилювання ДНК (модифікація молекули ДНК без зміни її нуклеотидної послідовності – Авт.). Ці речі генетикою вивчити неможливо.

– Чи відрізняються українські студенти від канадських?

– Українські значно працьовитіші за канадських. У Північній Америці студенти не так зацікавлені у вивченні чогось, переважно вони вступають до вишів, бо не хочуть працювати.

– Як вважаєте, чи мають українські студенти можливість розвиватися тут у науці?

– Я написав багато статей спільно з українським студентами, і вони бездоганні. У Канаді високі стипендії та зарплати, цього в Україні, на жаль, немає. Студенти повинні слухати своє серце, а не мозок. Якщо ви «горите» наукою та багато працюєте багато – ви доб’єтесь усього. Навіть якщо немає потрібних умов, маєте бути сильними, тоді робота дасть свої результати.

– Якою була ваша перша робота в житті?

– Я працював на фермі. Це було важко, виснажливо, але батько змушував мене це робити. Він казав, якщо я буду вченим, то маю нині працювати на фермі, бо не вважав науку роботою.

– Що вам найбільше подобається у вашій діяльності?

– Люблю свободу, яку дають польові дослідження. Лабораторії, студенти, адміністратори, експерименти – все це добре. Але мені цікавіше поїхати до Мексиканської затоки чи Червоного моря Саудівської Аравії, взяти матеріал, привезти його у лабораторію та дослід­жувати – це та свобода, яка мені подобається.

– Яких тварин найчастіше використовуєте для своїх досліджень?

– Жаби. Вони цікаві тим, що можуть повністю замерзати, а потім повністю відновлювати свою життєздатність.

– Які науки, крім біохімії, вас цікавлять?

– Друга наука, яка мене захоп­лює, – це нейробіологія, дослід­ження на молекулярному рівні.

– Чим займаєтесь поза наукою?

– Моя дружина працює зі мною у лабораторії, тож ми однакові. Коли приходимо додому, теж працюємо. Окрім науки, цікавлюся живописом і музикою.

– Чи слідкуєте за подіями на сході України?

– Насправді Канада дуже мало знає про проблеми інших країн. Ми сприймаємо Росію як природного ворога. Але Канада несе мир, ми проти війни. Краще обійматись, ніж воювати.