Франківські пластуни таборували в Азербайджані разом зі скаутами з восьми країн світу

Франківський пластун Володимир Половський наприкінці липня повернувся з Азербайджану, де таборував разом зі скаутами з восьми країн світу. «Репортеру» він розповів, чим вразила ця країна та чим дивували тамтешніх скаутів українські пластуни.

Вісім українців з 15 по 27 липня побували в міжнародному таборі «Wonderland» в Азербайджані. Серед них і був Володимир Половський.

Каже, в Азербайджані скаутський рух започаткували ще в 1990-х, але активно розвивають лише останні два роки. Саме стільки й проводять табір «Wonderland-2016». Скаутів в Азербайд­жані – близько тисячі.

«У них – це копія світового скаутингу. А в нас, в Україні, воно автентичне, – пояснює Половський. – Президент азербайд­жанських скаутів Іліас Ізмаілі зізнався, що Пласт для них – першочерговий для наслідування. Він приїздив в Україну, цікавився. Сподобалося, що в нас така національно-патріотична складова. Будуть брати приклад».

Таборували скаути у Гянджі – другому за розміром місті країни. Воно недалеко біля кордону з Грузією й за 30 км від зони конфлікту Азербайджану з Вірменією. Половський запевняє, що було безпечно, що це гірська зона, де азербайджанці конт­ролюють ключові вершини. Конфлікт з Вірменією за Нагорний Карабах триває вже 25 років, не без допомоги Росії. За словами Володимира Половського, азербайджанські друзі чудово розуміють суть українських проблем, бо в них те саме.

Говорить, що в них особливе ставлення до своїх героїв. У столиці – Баку – на найвищій точці є алея з похованими шахідами. Є там люди різної національності, навіть вичитав якісь слов’янські прізвища.

«Шахід – перекладається як герой, – говорить Половський. – Дуже обурюються, що світова преса перетворила це слово на синонім «терорист». Шахід – це будь-яка людина, яка загинула в бою, навіть мирний мешканець».

Було цікаво досліджувати цю країну. Наприклад, вразила поїздка у село Ханалик – на висоті 2500 метрів. Вище за Говерлу. Сміється, що від місцевих почув, мовляв, вершини нижче 3000 метрів не достойні власних назв….

У тому селі мешкає зо дві тисячі людей. Живуть з сільського господарства, тваринництва. Зараз активно розвивають туризм. Гостям дуже раді. До слова, українцям в цю країну віз не треба.

У селі біля кожної хати на столику – самовар. Чай у них чудовий. Пригощають гостей. Пластун каже, що то в них особливий культ чаювання. У містах дуже багато чайхан, де за розмовою й курінням кальяну збираються лише чоловіки.

Цукор до чаю подають шматочками. Його кусають і запивають чаєм. Також прийнято до чаю вживати різні конфітюри. Традиційне варення з білої черешні дуже смачне. Привіз з собою.

Є традиція на весіллі дарувати молодим цукрову голову – кілограмову – з побажанням солодкого життя. Має стояти, поки не народиться перша дитина, тоді колять і їдять.

Вражає повага до культури, традицій, до старший людей. Сивобородих дідусів називають аксакалами, дослівно – білобородий. Ніхто з молодших перший зі старшими не заговорить, навіть коли розмовляють – не піднімають очей.

Про столицю Азербайждану каже, що дуже розвинена та євроінтегрована.

«Дуже цікаво поєднано їхню культуру, архітектуру з усіма досягненнями цивілізації. Розкішні дороги, потужні бізнес-центри. За два тижні як ми приїхали, там завершилась етап «Формули 1». А щодо руху, то він у них і так шалений, без перегонів».

В Баку багато парків. Особливо гарні Торгова площа та набережна. Всюди дуже чисто. У них ще один культ – чистоти.

Вражає стара частина міста «Ічерішехер». З азербайджанської перекладається – внутрішнє місто. Від нього й пішло нинішнє Баку. Ще збереглися товсті кам’яні мури з вежами. Пам’ятка старого міста – «Дівоча вежа». На кожному поверсі якась атракція для туриста, експозиції на різні теми. Вид на місто звідти – захоп­лює неймовірно.

Ще пластуна вразило відчуття абсолютної безпеки. Сміється, що воно виникає тоді, коли звикаєш до кавказької емоційності. Коли йдеш і бачиш, що кілька чоловіків кричать один на одного, розмахують руками, то вони не сваряться, не будуть битися – просто так спілкуються.

«Коли виходили в місто, то нашим дів­чатам сказали надто відверто не вдягатися. Не бачив жодного чоловіка у шортах. Коли прилетів додому, то вже настільки звик, що тут здалося, що всі голі ходять», – каже Володимир Половський.

Універсальне слово, яке варто вивчити туристу, – «маш алла». Дослівно – бережи Аллах. Його вживають як побажання, як найвищий ступінь похвали. Ще пластун запам’ятав, як побажати смачного – нуш олсун.

«Щодо кухні, то це щось особливе. Якби їли лиш плов, то всіх сорти б не перепробували – їх тут десь 40 видів. Дуже багато м’ясних страв. Одна жінка з табору казала, що стіл може ломитися від страв, а як нема м’яса – чоловік прийде і скаже, що нема що їсти».