Джуда Окечукву, 18-річний студент із міста Лансинг (штат Мічиган, США) вже рік вивчає українську мову на підготовчому відділенні Івано-Франківського Національного медичного університету. Каже, він тут єдиний американець. Розповів, чому обрав Україну, якими бачить франківців, як йому живеться у гуртожитку з тарганами та про виступи у місцевих барах.
У Джуди якраз закінчилися пари. Він вивчає біологію, хімію, фізику — все українською. Наприкінці липня з усіх цих предметів має складати іспити. І він уже навіть дуже непогано говорить українською.
До Івано-Франківська Джуда приїхав у вересні минулого року. Де здобувати вищу освіту, обирав разом із батьками. Вдома лишатися ніяк не хотів — навчання в Америці дуже дороге. Наприклад, там за рік треба заплатити з 40 тисяч доларів, а тут — те саме за все навчання. Та й нецікаво йому в США, стверджує хлопець.
Отже, вирішив поступати в Україну. Тут свого часу вчилася його тітка хлопця. Зараз вона працює кардіологом у Лондоні. Тому все склалося — Європа, дешево, цікаво.
Джуда зізнається, що перед вступом навіть не підозрював, що доведеться вивчати нову мову. Те, як приїхав сюди, здавав документи, селився в гуртожитку і вже майже рік живе в Івано-Франківську, — називає явищем, дивом. Бо на початках не знав нічого й нікого.
Тут хлопець мешкає в гуртожитку на Тролейбусній. Закочує очі: «Це жах». Не завжди є гаряча вода, таргани, галас. Єдине пощастило, що хоч сам живе в кімнаті. Сусід просто не витримав умов гуртожитку та зняв квартиру.
Ще найважчим для хлопця була українська. Вчився навіть у маршрутці. Запам’ятовував слова, приходив додому, записував, перекладав. Зараз — жодних проблем.
«Я вже своїх рідних навчив кількох українських виразів, — каже хлопець. — Коли дзвонять на скайп, то вітаються: «Слава Україні!». Я відповідаю: «Героям Слава!».
Ще має улюблений вираз — слова з пісні: «Чому ти настільки красива?». Джуда й сам трохи музикує — грає на п’яти музичних інструментах. Усьому навчився в інтернеті. Інколи грає біля філармонії, в університеті. Його вже кілька разів запрошували зіграти в одному з франківських пабів. Співає під гітару пісні американських виконавців, як попросять, то й українською може. Каже, дуже подобається «Океан Ельзи».
Але основним своїм призванням Джуда вважає саме медицину. Хоче допомагати людям, особливо дітям. Мріє бути педіатром та після закінчення працювати в Лондоні чи Манчестері.
Його рідні пильно слідкують за подіями в Україні. Знають, що у Франківську спокійно, і дуже сподіваються, що війна скоро закінчиться.
За кілька тижнів має приїхати молодший брат Джуди. Той буде показувати йому Україну — Франківськ, Львів.
Жити в нас хлопцю подобається, каже, люди тут добрі та чемні. Бачить велику різницю між українцями та американцями. «Наприклад, зранку на стометрівці, багато жінок з дитячими колясками, — підмічає Джуда. — Це гарно. В Америці такого небагато. Також тут дуже активні люди. У нас усі в гаджетах — не вилазять із телефонів, планшетів. Тут такого ще нема. Я, коли приїхав, важив 110 кг. Зараз — 92. І як усі, веду активний спосіб життя — граємо з друзями у баскетбол, футбол».
Після другого курсу Джуда хоче перевестися до Львова. Це місто дуже нагадує йому його рідне — Лансинг. Схоже навіть архітектурою. А ще у Львові багато американських студентів, які також навчаються у тамтешньому меді. Десь під 30. А тут, каже Джуда, він поки що єдиний.
Comments are closed.