Газета Соціум

Бійці стоматологічного фронту. Чому Миколу Андрійчука з Надвірнянщини бояться найвідважніші вояки

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Миколу Андрійчуку з села Саджавка Надвірнянського району бояться найбезстрашніші вояки. Він стоматолог, уже третій рік їздить в зону АТО, аби лікувати, робити і ставити бійцям зуби.

Дикі гуцули за кріслом

Андрійчук почав їздити на Схід з весни 2015-го. Не зміг сидіти на місці. Воювати не може, бо має проблеми з ногами, то вирішив долучитися тим, що вміє. Разом із кумом, теж стоматологом Михайлом Яцентюком із села Ланчин, через соцмережі зв’язалися з «Госпітальєрами», мовляв, як вони можуть стати в пригоді?

Розповідає, на базі 5 батальйону ДУК «Правий сектор» організували стоматологічне крісло, але робота не пішла. Тоді запакували в бус переносну лабораторію, обладнання, матеріали та й вирушили налагоджувати ту роботу в зону АТО.

Протягом 2015 року з десяток разів їздили ротаціями туди-сюди. Поставили стоматустановку, навіть робили керамічні мости, протезування. Може з сотню керамічних зубів поставили бійцям. Усе своїм коштом.

«Нам ще тоді допомагав зубний технік із Запоріжжя – Міша Сивенко, – розказує Микола Андрійчук. – І стало йому цікаво, що то за два дикі гуцули на сході таку діяльність з зубами розвинули? Приїхали в гості. Ще був Ігор Ященко і вся його група, які потім заснували чудовий волонтерський проект «Тризуб Дентал». Подивилися і дуже пройнялися. Таке було волонтерство для волонтерів. Поставили стоматкабінети при госпіталях, допомагали обладнанням, матеріалами».

Андрійчук говорить, може, й вони з кумом надихнули їх на створення «Тризуб Денталу» – стоматцентру, який нині знаходиться в Карлівці та охоплює десь 70 % фронту. Там є стаціонарний центр, який називають «Домік» з усім обладнанням і чотири мобільні стоматкабінети, які їздять по передовій. А проблеми з зубами у бійців, каже Андрійчук, страшні.

Школа людськості

Нині Микола Андрійчук і Михайло Яцентюк з «Тризуб Дентал» — в одній команді. Каже, коли Ященко сів там на місці, стало набагато легше.

«Він своєю харизмою зібрав чудових людей, спеціалістів з усієї України, які їздять на схід ротаціями, – розповідає Андрійчук. – Усе добре продумав і організував. Якщо раніше ми їхали зі своїм обладнанням туди-сюди, то нині Ігор організував так, що лікар бере тільки свої руки, голову, знання і паспорт».

Лікарська допомога в АТО забезпечена повністю, кабінет в «Доміку» ніколи не пустує. Як треба – є клич по соцмережах і приїздять стоматологи з усіх куточків України.

«Там робота щодень, – говорить пан Микола. – За записом вже поставлено зуби 27 тисячам військових. А дуже багато й не записували, бо ніколи».

До речі, нині на ротації їздить і донька пана Миколи – Ярина Андрійчук. Нещодавно повернулася з АТО. З мобільною стоматологією їздила по Авдіївці. Навіть не призналась батькові, де була. Той дізнався з Facebook. Хвилювався, але дуже пишається.

Коха і Міха

Кого точно бракує – це зубних техніків. Поки пан Микола єдиний, хто їздить туди. Знімає мірки, виливає ночами протези і ставить воякам. Каже, певно вже з тисячу поставив.

«І нині хлопці питають в Ященка, коли Коха приїде, – сміється. — Я зараз не можу, бо без коліс. У жовтні вертався з Карлівки і під Полтавою потрапив у ДТП. Був дуже втомлений, бо зробив певно зо сто керамічних зубів ночами. Не побачив поворот і влетів у фуру. Бус розбитий, лабораторія розбита. Нічого – відновимося».

Розповідає, що на початку працювали за схемою, що передавали мірки зубів для хлопців «Новою поштою» зубним технікам на мирну територію. Ті відливали і передавали назад. Це було важко і довго, але зараз Андрійчук знову почав так працювати, бо не може їхати туди сам. Перед Різдвом передав зо 30 протезів.

«Дуже багато нам допоміг Василь Шкіряк з Франківська – певно до 200 керамічних протезів зробив. Таких по Україні одиниці, – говорить Андрійчук. – Є ще кілька людей, які пройнялися і допомагали з металом, керамікою. Це мені серйозна підмога, бо переважно матеріали за власний кошт. На жаль, мало таких людей, які перейнялися ідеєю і хлопцями».

«Коха» – це такий позивний, який Андрійчуку дали хлопці-правосеки. Якось їхали з кумом з бази додому й на пропускному їх запитали псевдо, аби записати й дати на наступний блокпост.

«Кажу, нема, бо ми волонтери, – сміється пан Микола. – Спитали, як нас звати. Кажу: «Міша і Коля». Тоді хлопці такі: «Ну, то будете Міха і Коха. Видали нам писульку, що ми Міха й Коха», десь в мене є».

«Вісімка» за розпорядком

А ще Андрійчука та Яцентюка колеги з «Доміка» й вояки прозвали — кіборго-правосєкі-стоматологи. А все через їх безшабашну роботу.

«Було багато таких випадків, коли ми брали бійця й садили в крісло о 20.00, після вечері. Коли вже інші тебе не турбують з болями, вириванням зубів, лікуванням. А випускали того бійця вже зранку – о шостій, – говорить пан Микола. – Вісім видалених зубів, 20 нервів, все попиляти, мірки зробити, відлити і поставити назад. Усе за ніч. Пачка знеболювальних, які часто й не брали, бо всі там на такому адреналіні… Робилося по максимуму, бо війна. Вони сьогодні тут, а завтра там. То не на цивілці, що один зуб робимо один день, а другий на наступний. Далі 2-3 години спали і знову до роботи. Зуби на війні – дуже важливо. З зубними болями по окопах не посидиш, у розвідку не підеш».

Ще сміється, там перезнайомились з чудовими людьми – справжніми безстрашними вояками, зірвиголовами, але мали великий страх перед стоматологічним кріслом. Каже, й до анекдотів доходило.

«На початках на базі стоматкрісло стояло просто посеред фойє, – пригадує Андрійчук. – Боєць у кріслі кричить, а поруч стоїть ще один, на черзі. Весь обвішаний зброєю. Слухає, слухає, біліє, полотніє, а потім як втікає! І не вертався. А раз на базі вибух, аж вікна повибивало. Ми з кумом працюємо, штукатурка сиплеться. Кум якраз одному бійцю «вісімку» виривав. Той при тому всьому болю, забув, де він є, за зброю і до вікна. Кум його назад зі словами: «Війна, війною, а «вісімка» за розкладом».

Найбільше запам’ятався його перший пацієнт – розвідник «Шуруп». Хлопчина з Житомирщини, сирота.

«Тоді мав 19 років, – говорить пан Микола. – Ми йому зробили чотири передні зуби. Сам високий, класний такий хлопчина. Пам’ятаю, вів його на рентген у Покровське з тими зубами. Говорили. Тоді якраз йшлося, чи йде ДУК до військових, чи лишаються добровольцями. І він сказав, мовляв, як комбат скаже. Запитав, чого така віра в комбата? Розказав, коли їх розвідгрупу оточили, то комбат сам на машині заїхав і відбив їх».

На одній з операцій в Авдіївці «Шуруп» впав на розтяжку, і йому відірвало ногу. Зараз продовжує службу з протезом.

«У хлопців є фраза: «Війна страшна, але добра тим, що зібрала до купи справжніх і щирих людей», — каже Микола Андрійчук. — Там у мене друзів більше, ніж тут».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні