Рік тому активісти з Івано-Франківська об’єдналися в благодійний фонд, аби допомагати солдатам на передовій. За цей час небайдужі чоловіки 30 разів їздили на фронт з гуманітарним вантажем та привезли з-за кордону 18 автомобілів, багато з яких відремонтували місцеві автомеханіки.
Підтримка діаспори
Коли почався Майдан, дружня українська діаспора у Німеччині згуртувалася ще більше. Франківець Тарас Бережанський, який у Мюнхені готує докторську дисертацію, зібрав навколо себе однодумців. Разом активісти збирали гроші, одяг, медикаменти та пересилали все до Києва. Коли почалася війна, хлопці не зупинилися. На Різдво ходили вертепом і так вдалося їм купити перший реанімобіль для українських військових. Організували співпрацю з місцевими волонтерами, спеціально для цього створивши організації «Мюнхенська сотня» та «Велес».
«Спочатку мали справу тільки з учасниками бойових дій, – розповідає Максим Боднар, голова благодійного фонду «Допомагаємо Україні разом». – Сконтактували з Тарасом, почали отримувати допомогу з Німеччини. Так все і закрутилось. Тепер допомагаємо бійцям, їхнім родинам, сиротам і малозабезпеченим».
Максиму – 30. Він звичайний продавець з Івано-Франківська. Каже, що перший автомобіль привезти з Мюнхена було дуже важко. Спочатку довго машина стояла на кордоні, її ввезли ледь не напівлегально. Потім дізналися, які документи треба мати, аби реанімобілі могли їздити не тільки в зоні АТО, а й по всій Україні. Так практичніше – везти пораненого в одній машині з передової одразу в госпіталь, без пересадок.
Треба підстав
Максим Боднар запрошує на територію монастиря Св. Йосифа, що на вулиці Івасюка в обласному центрі. Від митрополита Володимира Війтишина волонтери отримали благословення, а настоятель монастиря Андрій Цікало віддав їм у безкоштовну оренду два приміщення, які тепер слугують і складом, і офісом благодійного фонду. Всередині кипить робота, чоловіки перекладають пакунки, інвалідні коляски, запаковують кросівки для бійців – якраз прийшла чергова партія гуманітарної допомоги.
«Маємо знайомих, які возять посилки з Німеччини, – каже волонтер Володимир Бережанський. – Домовилися, що вони безкоштовно привозитимуть допомогу, за що їм дуже вдячні».
Володимиру – 60. Попри свій поважний вік чоловік кілька разів їздив за кордон, аби перегнати куплені там автомобілі для наших військових. Їздив він, бо інші волонтери без віз. З Німеччини маршрут лягав уже в Украї0ну – на фронт. Щоправда, через Франківськ, де реанімобілі довантажували іншою гуманітарною допомогою.
«Візу нам не продовжують, – долучається до розмови Володимир Курій. – Маємо офіційне запрошення від громадської організації, пригнали 18 автівок, а німецька сторона каже, що підстав для видачі візи недостатньо».
10 з 18 машин – повністю укомплектовані реанімобілі. В Німеччині вони коштують 4-6 тисяч євро, купують їх за кошти благодійників. Оскільки медикам заборонено продавати старі спецавтомобілі напряму, за них це робить держава. Але закордонні машини – набагато кращі за ті, які зараз обслуговують прикарпатські лікарні, кажуть волонтери. Система штучної вентиляції легень, кардіограф, вакуумний матрац – чоловіки не можуть нахвалитися «начинням» переданих реанімобілів.
Нове життя
До кімнати заходить чоловік з автозапчастинами в руках.
«Треба сьогодні відправити хлопцям фільтр, бо машина не може стояти, – з порога пояснює він. – Поки держава дасть їм якісь запчастини, можуть минути тижні. А ми тут швиденько переслали – й вже через кілька днів авто ремонтують десь біля окопів».
Василь Павлюк (саме так звати чоловіка) розповідає, що благодійники купують не лише добре укомплектовані реанімобілі, а й старенькі «бляшанки». Проте після ремонту вони отримують нове життя і перетворюються в бойову одиницю.
«Ось цю повнопривідну коняку ми купили за 100 євро, – Володимир Бережанський показує фото старого сірого автомобіля. – Купили новий акумулятор, гальмівні колодки й шланги, мастила та фільтри для них, приварили дах, зробили ходову, помалювали – і поїхала воювати вже ось така зелена красуня».
Своєї майстерні волонтери не мають. Для тимчасової перетримки машин церква виділила гараж, але інструментів для ремонту там нема.
«Приходжу до знайомого на станцію техобслуговування, – говорить Володимир Курій. – Так і так, кажу, є машина, йтиме на АТО, треба глянути. І так на одній станції ходову зроблять, на іншій до мотора подивляться, ще десь кузов підлатають… Їздимо по шротах, скуповуємо запчастини, багато підприємців віддають потрібні деталі задарма. А СТО для ремонту маємо по цілій області – і в Отинії, і в селах під Франківськом, і в самому місті. Ми вже не такі наглі, щоб усі машини безкоштовно ремонтувати на одній станції».
Відреставровані автівки волонтери передають бійцям не лише на передовій. Наприклад, реанімобілі їздять в тилу – там, де ліпші дороги. А повнопривідні позашляховики місять болото в самому пеклі – під обстрілами ці машини вкрай необхідні.
Та передають волонтери автомобілі з однією умовою: після війни їх мають повернути на Прикарпаття.
«Бойові дії не вічні, – каже голова благодійного фонду Максим Боднар. – Ми це добре розуміємо, тому домовляємось, що після війни реанімобілі нам повернуть. І потім вони возитимуть хворих на Косівщині, Городенківщині чи Долинщині – хочемо підняти медицину на якісно новий рівень. Раз нема допомоги від держави, то мусимо гуртуватися самі».
Поки спілкуємося з волонтерами, у них не перестають дзвонити телефони. Комусь треба інвалідну коляску, хтось просить про одяг, а хтось розпитує, чи є потрібні медикаменти. Робота у благодійному фонді вирує, як у вулику. Шкода тільки, що бджіл там не так вже й багато.
Comments are closed.