Життя після шоу

Талант-шоу — нині на телеекранах їх стільки, що важко й перелічити. І так повелося, що найбільше вболіваємо за своїх, прикарпатців. Поки що ніхто з наших переможцем не став, але заявити про себе на всю Україну вони змогли. Як живеться після шоу, який рюкзак досягнень чи розчарувань залишився їм на пам’ять?

Діти — на позитиві

Христина Дутчак — 15-річна школярка із Калуша — була учасницею проекту «Голос діти», який завершився наприкінці минулого року. Своїм незвичним низьким голосом добряче запам’яталася глядачам. До фіналу не потрапила — каже, і півфінал був добрим досвідом. 

«Усім треба вчитися програвати, — говорить Христина. — Вважаю, що й так довго протрималася. Коли не пройшла у фінал, звісно, була розстроєна, що все лишилось у минулому. Але зрозуміла, що проект дав мені певний старт і досвід, тому переживати нема чого».

Нині дівчинка називає «Голос діти» яскравою сторінкою свого життя і каже, дуже рада, що вона в неї була. «Сцена «Голосу» загартувала мене на майбутнє, — ділиться Христина. — Я мала можливість набратися знань від найкращих, чого тільки варте спілкування з Костянтином Меладзе та Тіною Кароль (її зірковим тренером — Авт.). Під час кожної репетиції вони давали мені поради щодо образу, пісні і я, звісно, їх запам’ятала». І хоча після проекту з Тіною Кароль дівчинка не спілкувалася, мовляв, розуміє, який у тої щільний робочий графік, але впевнена, що коли буде потрібна порада професіонала, то їй завжди допоможуть.

Після участі в шоу життя Христини змінилося. Як мінімум її стали впізнавати на вулицях. «Буває, просто оглядаються, буває, підходять і розпитують, — каже вона. — Я просто посміхаюся, розказує, розумію, що людям то цікаво. Звісно, мені це подобається. Але за характером я непублічна людина, тому якогось зіркового життя в мене немає».

Чи пішла б іще на талант-шоу? Та із задоволенням! «Там дуже цікаво, от ця атмосфера, в якій перебуваєш, навіть дивитися за операторами, за тим, як іде зйомка, за декораціями…».

А поки що Христина, як і її однолітки, ходить до школи, закінчує дев’ятий клас і ще не знає точно, ким буде. «Скоріше за все, юрист або перекладач, — каже вона. — Але ким би я не була, я співатиму обов’язково».

Еверест для танців

Федір Хашалов, Михайло Трифоненко та Олег Севастьянов були одними з перших прикарпатців, яких країна побачила на талант-шоу. Їхній колектив «Vertical limit» вражав народ ще на першому сезоні «Україна має талант» у 2009 році.

Ідучи на проект, хлопці вже мали за плечима чимало перемог. «А пішли, бо захотіли все­світнього визнання, — жартує Олег Севастьянов. — А якщо серйозно, ми мали великий багаж різних рухів, композицій і вирішили це показати. Кілька років до шоу ми успішно виступали на різних змаганнях і в нічних клубах. Але, наприклад, бабуся з вулиці Шевченка не могла побачити колектив «Vertical limit». А такі шоу й показують людям, які у нас є класні колективи».

«Найбільше це стимул для дітей, які сидять вдома і грають у «Counter-Strike», підхоплює Федір Хашалов. — Певний відсоток дітей це піднімає з‑за комп’ютерів — хтось іде танцювати брейк-данс, хтось кататися на скейті».

Після шоу їхнє життя могло б змінитися кардинально у кращу сторону, розказують хлопці. Планів було багато і всі грандіозні: зйомки у фільмі, поїздки, турне… Але почалася епідемія свинячого грипу. Через нього відмінили і зйомку фільму, і тур, бо були заборонені масові заходи. Потім тур «розморозили», але з 40 концертів було тільки два. Далі помаленьку насунулася криза, сам телеканал почав думати не так про те, як розкручувати відкриті таланти, як про наступний сезон шоу. Врешті там з’явилася ще ціла купа інших проектів. І так їхні зв’язки з каналом зійшли майже нанівець.

Але хлопці ні про що не шкодують. Нині, для прикладу, не тільки танцюють самі, але й нав­чають дітей. Уже другий рік працює їхня школа, яку вони називають театром танцю. Чи завдячує вона своїм існуванням їхній участі у шоу? Зовсім ні, сміються хлопці, якби не було шоу, то школу відкрили б значно раніше, а так думали, що взагалі до Києва переїдуть.

До речі, від участі у талант-шоу і нині не відмовляються. Брали участь ще у двох кастингах, але ті проекти нині заморожені. Федір Хашалов увійшов у двадцятку кращих танцівників у третьому сезоні «Танцюють всі». Міша Трифоненко планує йти на шостий сезон цього ж проекту.

«Потрапити на проект — як альпіністу підкорити Еверест, — каже Федір Хашалов. — Ти отримуєш кайф від того, що мав у житті якусь ціль, досягнув її, і воно тебе гріє. А не так — робота, магазин, додому, раз у сезон на море — і життя пройшло».

Перебудова романтиків

У 2010 році тоді ще студент нафти і газу Назар Голей увійшов у десятку кращих у проекті «Суперзірка». Тоді Назара навіть порівнювали з Елвісом Преслі та називали «останнім романтиком Івано-Франківська».

Минуло три роки. Нині він вчиться на третьому курсі Київ­ського інституту музики імені Глієра. І каже, шоу у ньому багато чого перебудувало.

«Піти на проект мені запропонувала подруга, й перше, що я їй відповів — «ти віриш у те, що туди попадають прості люди? — пригадує Назар. — А потім таки зайшов на сайт, заповнив анкету, і вона з різними пригодами просувалася далі».

На самому проекті, каже хлопець, було багато абсолютно нових для нього ситуацій. Потрапити у середовище лідерів, в якому треба було «поставити» себе. Жорсткі умови — можливості витримки конкурсантів перевіряли по максимуму. Потрясіння від того, як вибували друзі. Звісно, ще й вчили — і потрібного, і корисного.

Після того, як вибув із шоу, досить довго не міг опам’ятатися. «Спочатку все було таким казковим, класним, з тобою няньчаться, возять, годують, вдягають, а потім раз — і ти опиняєшся у тому ж статусі, в якому був до цього, — каже Назар. — Потім усе це довго вкладалося, осмислювалося. Далі буду використовувати для досягнення якихось інших цілей».

Саме після шоу Назар став студентом інституту Глієра. «Я мав намір там учитися, а у нас в журі був проректор вишу Юрій Зільберман, — каже він. — Якось у перерві підійшов до нього, запитав, як там складають іспити. І він влаш­тував мені прослуховування у викладачів з вокалу».

З учасників Назар нині товаришує з Романом Козаком зі Львова — навіть роблять спільні музичні проекти. Бачиться і з Зіновієм Карачем. А от зі старими друзями не все так гладко. Як каже сам Голей, чогось так вийшло, що друзі стали знайомими, а знайомі — друзями. Можливо, зіграло роль те, що люди іноді важко справляються з успіхом інших.

До речі, після «Суперзірки» Назар пробував брати участь в інших проектах. «Але вони шукають нові обличчя, — каже він. — А, по-друге, вважаю, у слові «шоу-бізнес» все ж таки голов­ним є «бізнес». А музика — то трохи інше».