Перший тиждень квітня група франківських школярів провела у латвійському місті Єлґаві — побратимі Івано-Франківська, на тижні української культури.
Повернулися вражені — і діаспорою, і тамтешнім мером, і тим, наскільки можуть бути різними міста-побратими.
Мер вподобав «бурячок»
«Тиждень української культури в Єлґаві відбувається щороку, — розповідає заступник начальника міського управління освіти Світлана Уварова. — То є традиція самого міста, вони дають тиждень для кожної общини».
Запрошення прийшло трохи пізно, наприкінці березня, тож, каже Уварова, коли прочитала, що треба представляти нашу культуру, вирішила залучати вихованок першої вокальної школи Ірини Батюк. Ще їхали представники «Пласту» та батьківського комітету.
Саму поїздку легкою не назвеш — виїхали 31 березня, потрапили в зиму, їхали добу, через всю Польщу. Але зустріч не розчарувала. А вони зачарували українськими піснями навіть Єлґавського мера.
«Ми везли наш український репертуар, — каже Ірина Батюк. — Більше «натискали» на естрадні хіти, були й народні пісні. Приїхало тільки шестеро наших дівчат — Вікторія Петрова, Таня Марчук, Віра Боднарук, Вікторія Пікуляк, Наталя Миглис і Діана Королюк. Мало бути більше, але двом не відкрили візу, ще троє якраз складали пробне ЗНО».
«Був цікавий такий момент у їхній спеціалізованій школі, хори якої співають з Раймундом Паулсом, — говорить Уварова. — Перед виступом було помітно, що директор трохи зверхньо дивиться. Але ви б бачили, як змінилося його обличчя після першої пісні!».
А їхній виступ на завершальному концерті, 5 квітня, де були і представники нашого посольства, і аташе по культурі, і голова ради Єлґави Андріс Равіньш, взагалі вразив. «Для мене то буденність, що дівчата сильно виступають, — каже Батюк. — Але коли ти бачиш їх у порівнянні з іншими, то розумієш, що вони на 2‑3 голови вищі. Особливо всім сподобався «Червоненький бурячок». Після виступу до них підійшов голова міста і каже: «Дівчата, ви стільки задоволення мені принесли, давайте я вам покажу місто. Посадив у свою машину і повіз на екскурсію».
На завершальному концерті познайомилися і з українськими колективам з Естонії, і з хлопцями з асоціації бойового гопака з України. До речі, ті приїхали вже під кінець, бо на митниці довго вирішували, що робити з їхніми шаблями.
Але найбільше, кажуть, подивувала сама українська община Єлґави. Українців там геть не багато — десь 1%. «Але це справжня община, — каже Іра Батюк. — Зустріли поета Костянтина Оверченка, чоловікові 93 роки, в Україні не був з 1941‑го. Але я, чесно кажучи, коли слухала його вірш, що він повернеться додому, аж плакала. А ще у мене очі стали величезні, коли помітила, що дружина його онука, яка за національністю росіянка, повторювала губами кожне слово з його віршів. І ця жінка своїх дітей водить в українську общину!».
Гроші — в майбутнє
Та крім самих виступів і зустрічей, франківці ще вдосталь надивилися міста. За екскурсовода їм правив член ради Єлґави, за освітою історик Андріс Томансунс. «Зазвичай всі екскурсоводи нудні, — сміється Вікторія Петрова, — але з цим було дуже цікаво».
Кажуть, коли збиралися їхати, думали, що потраплять у місто, схоже на Краків чи Прагу, а по факту скидається воно на Тернопіль. «Старе місто було майже повністю знищене у війну, — розповідає Світлана Уварова. — Але як вони ставляться до того, що можна зберегти! Чого вартий музей історії?! Здається, там задіяні всі сучасні технології. От є така цікава річ — після екскурсії на інтерактивній дошці пропонують зібрати герб міста. Треба відповідати на питання з історії. Усе правильно — видають іменний диплом».
«Водили нас і в 12-поверхову вежу у місті, — підхоплює Ірина Батюк. — І в Єлґавський замок, який був міською резиденцією герцогів Курляндії, а потім у їхню заміську резиденцію — Рундальський замок, то десь 60 км від міста. Як там красиво! Колись за радянських часів усі розписи були замальовані водоемульсійкою, у тронному залі був спортивний зал. Ще далі — склади пшениці. А вони все відновили. Дуже бережуть свою культуру».
До слова, дороги в Елгаві далеко від франківських не втекли, сміється Ірина. Навіть мер із ними жартував, що в них багато «лежачих поліцейських». А от люди відрізняються за темпераментом. «Всі спокійні, — каже вона. — От, стою у черзі, я ж не знаю, як їхні гроші виглядають, рахую довго. У нас уже б підняли скандал, а там ніхто ні слова».
Що ще неабияк вразило наших, так це ставлення до освіти. «Як розповів нам голова ради міста, 40% їхнього бюджету виділяється на освіту, — говорить Ірина Батюк. — Пояснив — ми живемо на зламі епох, коли старе покоління ще не може забути СРСР, а нове ще не визначилося, тому вкладаємо в наше майбутнє — в освіту, в молодь, в дітей».
«Звісно, матеріально-технічна база їхніх шкіл на дуже високому рівні, — каже Світлана Уварова. — Коли у кожному кабінеті є інтерактивна дошка, сучасний комп’ютер з інтернетом…».
Були в багатьох школах, підхоплює Вікторія Петрова, у кожній є і свій учнівський президент і кабінет міністрів, і до їхньої дуки дослухаються. До речі, наші школярки побували і на кількох уроках. Кажуть, зрозуміли мало, але сам процес сподобався.
Тепер ви до нас
Як розповідає Світлана Уварова, після поїздки планують робити співпрацю з Єлґавою більш інтенсивною. «На День міста запросили звідти 50 осіб, це будуть вихованці центру дитячої творчості та представники української громади, — каже вона. — Думаю, виступатимуть на нашому фестивалі «Вогні ратуші», який відбудеться 11 травня».
Також домовилися із тамтешнім начальником управління освіти про те, що зроблять спільний літній пленер для дітей у Карпатах. І взагалі, на 2014 рік задумали зробити у місті форум представників української діаспори з міст-партнерів. Контактів не бракує — і з містами Польщі, Чехії, Німеччини, Латвії, Естонії.
