Тисмениця славна кушнірами

У неділю, 26 серпня, Тисмениця гучно відсвяткувала свою 950-ту річницю. У багатьох слово «Тисмениця» асоціюється з хутром. Навіть на гербі міста красуються три шкури. У пресі Тисменицю інколи називають хутряною столицею України. Цим титулом місто не в останню чергу завдячує Марії Волосовській. Чому саме їй? Поїхали на свято, подивимось, поговоримо…

Центральна площа міста. Святкування у розпалі. Кожне село району має свій павільйон, де вбрані у національні костюми автохтони частують охочих фірмовими наїдками та самогоном. Все це можна побачити і на інших фестивалях, а де ж знамените хутро? Поки що про статус «хутрової столиці» нагадує ювілейний плакат із зображенням кушніра на стіні однієї з кам’яниць.

Святкування у розпалі

Енциклопедія товмачить, що «кушнір» — це фахівець, який вичиняє хутро зі шкіри та шиє хутряні вироби.

Нарешті під стіною районної ради бачимо палатку з вивіскою «Хутро. Дизайн-студія Марії Волосовської». Кілька манекенів у хутровому одязі та різноманітні шуби та дублянки, розвішані по периметру, вказують, що кушніри працюють саме тут. Біля павільйону — сама ґаздиня у вишиванці. Настрій у неї святковий, про Тисменицю та кушнірство розповідає охоче.

Отже. У 1540 році сюди з Кам’янця-Подільського прибули кілька вірменських родин, які займалися обробкою шкіри. Прибульці охоче ділилися виробничими секретами із місцевими майстрами, і згодом серед майстрів-кушнірів почали зустрічатись і українські прізвища. Бізнес виявився настільки прибутковим, що у XVIII столітті у Тисмениці нараховувалося цілих три цехи, які займалися обробкою шкіри та хутра.

У 1880-х роках місцеві кушніри отримують велике замовлення на поставку кожухів для Станиславівської дирекції залізниць. Якість роботи настільки вразила австрійців, що замовлення посипались з усіх куточків імперії. Кустарні майстерні не справлялись із величезними обсягами, тому в 1891 році в Тисмениці створюють хутрову фабрику. Між іншим, першу на території України.

За радянської влади фабрику та приватні майстерні звели в хутрове об’єднання «Тисмениця». І тоді місто прогриміло по всьому СРСР.

Тут пані Марія змушена перервати екскурс у минуле — її викликають на сцену для вручення нагороди. За цей час її донька Романна, яка нині керує дизайн-студією, розкриває деякі сторінки біографії своєї знаменитої матері.

Марія Волосовська народилась у 1942 році у цій же Тисмениці. Щоправда, тоді вона носила дівоче прізвище — Лесюк. Спочатку мріяла піти стопами батька і стати агрономом. Але вийшло інакше. Під час шкільного випускного вечора до неї підійшов директор хутрофабрики Микола Мельник і попросив, аби Марія їхала вчитися до Києва — у технологічний інститут легкої промисловості. «Розумієш, сказав він, я хочу, щоб на нашому підприємстві колись головним інженером чи навіть директором став корінний тисменичанин, а то все москалі та й москалі». (Тоді керівний склад присилали «згори», переважно з Росії чи Сходу України).

Дівчина послухалася поради та в 1959 році поступила до вишу. Щоправда, навчання, а точніше проживання у республіканській столиці було дороге — родині не по кишені. Тому Марія перевелася на заочне відділення та влаштувалася ученицею з монтажу виробів швейного цеху хутрового об’єднання «Тисмениця». Подальша кар’єра виглядала таким чином: швачка, начальник цеху, інженер-хімік, завідуюча виробництвом, заступник головного інженера, головний інженер, генеральний директор ВАТ «Хутрофірма «Тисмениця». Слова старого директора виявилися пророчими…

Повертається сама Марія Волосовська. Вона щойно отримала медаль «За заслуги перед Прикарпаттям». Згідно з положенням, нею нагороджують прикарпатців, які досягли високих професійних успіхів, вагомих результатів у різних галузях, сприяють розвитку економіки краю, збереженню його культурних традицій.

Успіхи у пані Марії є, та ще й які. Мало хто знає, що популярні нині вироби зі шкірок нутрій, з’явились на ринку саме завдяки їй. Про це можна писати якщо не авантюрний роман, то повість точно.

На початку 1980-х років на тисменицьку фабрику централізовано відвантажили мільйон шкурок нутрій. Багато було гнилих чи напівгнилих. Марію Волосовську, яка на той час була заступником головного інженера, викликав до себе директор і заявив: «Якщо не переробимо ці шкури, то обом світить по 15 років за «порчу государственной собственности». Та справа була навіть не в поганій якості матеріалу. Виявляється, що до того ніхто не працював із нутріями, це хутро вважалося малоперспективним.

Марія приступила до роботи. Вона фактично створила нову технологію стрижки та обробки шкурок нутрії. Мало того, майстер вперше застосувала фантазійну гаму кольорів — рожевий, фіолетовий, зелений. Цікаво, що барвники поставляла швейцарська фірма. Коли їхній фахівець Руді Зальц довідався, що шкурки планують пофарбувати у «веселенькі кольори», то одразу заявив, що знімає з себе всіляку відповідальність за результат. А результат перевершив усі сподівання. Незабаром у Москві міністр легкої промисловості Клюєв виступив перед хутровиками: «Раніше всі ви вважали, що у нутрії є лишень голий хвіст і гострі зуби. Проте, виявляється, в неї є ще й цінне хутро. І довідались ми про це завдяки Марії Волосовській. Відтепер нутрія знайшла свою хазяйку!».

Від 2001 року пані Марія на пенсії. Але нічого не робити вона просто не вміє, тому одразу заснувала торгову марку «Дизайн-студія Марії Волосовської», яку очолила її донька Романна Волосовська-Сідляр. Аби бути ближчими до потенційних клієнтів, студія відкрилась не в Тисмениці, а в Івано-Франківську, на вулиці Національної Гвардії, 16а. Заклад вигідно відрізняється від конкурентів тим, що тут не тільки можна придбати готовий одяг, виготовлений за шаблоном, але й замовити щось ексклюзивне, за власним смаком і бажанням.

Справи у студії йдуть непогано, про що свідчить меценатська діяльність. Уже кілька років Марія Волосовська спонсорує дитячий фестиваль «Мистецький храм». Її коштом виготовлена фігура Божої Матері на подвір’ї рідної фабрики, відлиті дзвони для тисменицької церкви святого Миколая, зведена каплиця у селі Погоня. «Найсвіжішим» подарунком місту є фігура святого Миколая біля однойменного храму, яку відкрили 25 серпня цього року.

«Святий Миколай є покровителем ремесел, — каже пані Марія, — у тому числі й кушнірства. Через це я вирішила віддати шану святому, оскільки його заступництво допомогло мені опанувати кушнірське ремесло та прославитися на цілий світ. І взагалі, я пишаюся тим, що є тисменичанкою, зробила Тисменицю хутровою столицею України, а також завоювала для фабрики мішки нагород».