Туберкульоз: боротьба на випередження

Щороку 24 березня у світі відзначають День боротьби з туберкульозом. Саме цього числа у 1882 році лікар Роберт Кох відкрив збудник хвороби – туберкульозну бацилу. Наскільки ця проблема є актуальною для Прикарпаття та які є нові методи боротьби – у розмові з головним позаштатним спеціалістом з фтизіатрії департаменту охорони здоров’я ОДА Світланою Харченко.

– Пані Світлано, на Прикарпатті високий рівень захворюваності?

– За підсумками 2013 року є тенденція до стабілізації. Минулоріч захворіли 959 прикарпатців, що відповідає рівню 2012-го. Показник по області – 68,9 на 100 тисяч населення, а загальноукраїнський – 67. Серед регіонів України ми зупинилися на 10 місці та вважаємо це своїм досягненням. Ми – усі спеціалісти обласного центру – доклали багато зусиль, аби підняти первинну ланку медицини щодо профілактики туберкульозу. Адже профілактика, діагностика починається саме з первинної ланки – з фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських амбулаторій, сімейних лікарів. І варто сказати, що останнім часом підходи до цієї роботи змінилися на краще.

– Як саме?

– Раніше акцент робився на виявлення туберкульозу через масові флюорографічні обстеження. Але це дорого. Аби виявити три випадки туберкульозу, однак у «малій», обмеженій формі, треба було подивитися до тисячі людей. Тепер ми перейшли на інші методи – акцент робиться на тих, хто кашляє понад два тижні. Нині зав­дання загальної мережі, і ми їх цьому вчимо – зібрати мокротиння та обстежити на наявність збудника туберкульозу. Цей метод вважається дешевшим і значно достовірнішим, ніж флюорографія. А щодо лікування, то ми працюємо за так званим методом DOTS-стратегії.

– Що це означає?

– DOTS – (Directly Observed Treatment, Short-course) – це короткотривалі конт­рольовані курси лікування. Так працює Європа, майже весь світ. Я неодноразово була на тренінгах з цієї стратегії. Треба сказати, що у країнах Африки й Латинської Америки лікування проводиться до знебацилення, населення майже не вакцинується. Там в основному робота проводиться на виявлення хворого через бактеріоскопію мокротиння. Припинення бактеріовиділення у хворого вважається його вилікуванням, бо такий пацієнт не несе в собі епідеміологічної небезпеки для оточуючих. Свого часу ми адаптували цю стратегію до наших реалій і працюємо за її вимогами.

– А як виявити тих, хто кашляє понад два тижні?

– Життя довело, що флюорографію не потрібно проводити масово. Треба виділити певні групи та саме їх оглядати щорічно скринінговим флюорографічним методом. Саме на них мають акцентувати увагу сімейні лікарі, дільничні терапевти. Бо треба розуміти, що практично всі ми інфіковані паличкою Коха.

У 1970-1980-х роках ми проводили ревакцинацію населення через туберкулінодіагностику у декретованих вікових групах серед дітей і дорослих. Потім практика довела, що ревакцинувати населення у 23 і 30 років – недоцільно. Коли робили пробу Манту, то з тисячі дорослих знаходили одиниці з від’ємними реакціями Манту, що дозволяло проводити ревакцинацію. Адже це підтверджує, що 97 % дорослого населення інфіковане. Питання в тому, чи отримає паличка Коха благодатний ґрунт для розвитку. А тут уже мова йде про фактори ризику: переохолодження, стресові ситуації, хронічні захворювання, шкідливі звички, наркозалежність, соціальний рівень життя (безхатченки, мігранти, заробітчани). Переважна більшість серед захворілих (62 %) – непрацюючі працездатного віку, 20-60 років. Більшість серед вперше захворілих – особи із груп ризику.

– І хто ж у цих групах?

– Можна виділити дві основі – медичну й соціальну. Для прикладу, медична – люди з хворобами кишково-шлункового тракту, з хронічними захворюваннями легень, хворі на цукровий діабет, гормонозалежні, наркозалежні, психічні хворі. Соціальні – хронічні алкоголіки, які своїм способом життя підірвали імунітет, безхатченки і т. д. Це ті групи ризику, в яких під дією різних чинників може початися розвиток хвороби. Стрес, недоїдання, зміна клімату – такий шлях називається ендогенним. Перебування біля потужного джерела інфекції, тобто зараження від хворого повітряно-крапельним шляхом – екзогенним.

– Як знайти людину з тої групи ризику?

– Її необхідно формувати, починаючи з первинної ланки. Отже при виїздах у лікувально-профілактичні заклади ми запитуємо, чи сформована у них група ризику. Нині є сімейні лікарі – на одного припадає 1,5 тис. населення. Сімейний лікар має знати кожну сім’ю. І ми вимагаємо від усіх лікарів звертати особливу увагу на осіб із груп ризику. Окрім того, якщо лікар бачить, що людина кашляє більше двох тижнів, то повинен обов’язково дослідити мокротиння у цієї особи на присутність збудника туберкульозу. У нас в області працюють 28 лабораторій І рівня, де є навчені працівники, відповідне обладнання – і саме там проводять такі аналізи.

– А самі сімейні лікарі з цим справляються?

– Лікарями-фтизіатрами спільно із спеціалістами загальної мережі вироб­лені спільні організаційні напрямки роботи з раннього виявлення туберкульозу, проводяться виїзди в райони області, наради, навчання. У кожному районі ситуація різна. І наразі сімейні лікарі вже почали справлятися з нею. Завдання загальної мережі, сімейних лікарів – не чекати, поки до них прийдуть хворі, а йти самому до людини, мешканця своєї дільниці. І, звісно, всі ми маємо активно працювати з населенням, говорити про проблему, і не тільки в місячник боротьби з туберкульозом, але й протягом року, що ми й робимо. Бо доки існує людство, доти триватиме боротьба з туберкульозом.

– Якщо людина не входить у групу ризику, то їй можна флюорографію не робити?

– Від туберкульозу ніхто не застрахований. Кожна культурна доросла людина має хоча раз на два роки зробити рентген. При першій симптоматиці – кашель понад двох тижнів, підвищена пітливість під ранок, втомлюваність, внутрішній дискомфорт, дратівливість, температура 37,1-37,2 – треба йти до лікаря. Він уже має зібрати мокротиння, доправити у лабораторію й таким чином виявити хворобу. Не можна чекати, поки підуть серйозніші симптоми – кашель з кровохарканням, це означає, що процес уже є занедбаним. На етапі зародження патологічного чинника в організмі його можна позбутися максимум за шість місяців, а коли процес занедбаний, то лікування може тривати і до 20 місяців. Плюс ще й дорого.

Профілактика, раннє виявлення туберкульозу – основні напрямки боротьби з цією недугою.