Краєзнавчий музей готується до нової виставки в рамках проекту «Врятуймо скарби разом!». Три роки тому музей відкрив прикарпатцям та Україні унікальні, досі не відомі ікони XVIII-XIX століть. Ідея проекту належить франківському реставратору Валерію Твердохлібу.
Мурашки по спині
На площі Шептицького у реставраційному відділі Краєзнавчого музею нині відбуваються останні приготування до виставки. Тут затишно, маленькі старі приміщення, які просто заставлені старовиною: іконами, картинами, скульптурами, підсвічниками, іншим. У деяких кімнатах-майстернях досить прохолодно, така температура більш-менш потрібна, аби не зашкодити пам’яткам.
У мініатюрній майстерні Валерія Твердохліба напрочуд світло, комфортно та приємно пахне фарбами. Саме тут він уже понад 15 років реставрує всю цю духовну красу, бо працює переважно з іконами. За словами Валерія, образи виробили йому життєву філософію, якої він суворо дотримується.
 |
«Ікона – це робота із чимось вищим, це фактично молитва, – розповідає реставратор. – Ти розумієш, що не можеш підійти до твору з якимось несерйозним ставленням, бо ті сакральні твори намолені та дуже сильні енергетично. Ти весь час мусиш тримати себе в молитві, постійно змінювати себе у кращий бік. До мене в майстерню часто заходять люди, бачать тут дуже багато ікон і дивуються, мовляв, як я можу перебувати у цьому всьому і контролювати себе, свої думки…».
Але насправді це легко, каже Валерій, якщо ти любиш те, що робиш, і віриш, що воно приносить людям добро. Через руки Твердохліба пройшло вже чимало унікальних творів, але він і досі пам’ятає одну зі своїх перших робіт – ікону святого Миколая.
«То був кінець 1990-х, я якраз формувався як реставратор, – пригадує Валерій Твердохліб. – Вона поміняла мій внутрішній світ, бо ікона була ніби жива. Образ був намальований у XIX столітті, але на дошці – XVI століття. Коли я робив реставрацію, то щоразу по хребту бігали мурашки – настільки це був такий живий лик, він просто вібрував у серці».
Таким не світять
Ще два роки тому Валерій Твердохліб був єдиним реставратором у Краєзнавчому музеї, потім домігся створення реставраційного відділу. Сьогодні у відділі є три реставратори. Фонди музею налічують понад 100.000 експонатів, котрі треба зберегти та популяризувати. Саме ці два дієслова є головним кредо реставратора.
«Для людини, яка професійно займається реставрацією, проблема в тому, що ти постійно працюєш з пам’ятками, що просто не мають ціни, – каже Твердохліб. – Реставратори рятують безцінні речі, колосальні за вартістю для держави, а їхню працю оцінюють фактично за ніщо. Бо працюють – на мінімальній зарплаті. Цікаво, що деякі музеї в Україні взагалі не мають своїх реставраторів».
Іноді до Валерія Твердохліба звертаються колекціонери. Чоловік каже, що їх не так багато в Івано-Франківську. «Такі колекції можуть собі дозволити тільки дуже багаті люди, але, крім грошей, має бути ще й розуміння, – каже Валерій. – У нас є колекція, яку збирав Михайло Фіголь, є збірка архієрея Миколи Сімкайло. Також якусь колекцію має екс-голова обласної ради Ігор Олійник, але я її не бачив. Люди, як правило, таким не світять, тому що держава ніяк їх не захищає».
Діти-жертводавці
Але попри всі проблеми, реставратори таки намагаються рухатись далі. Вже 29 березня готують нову виставку у рамках проекту «Врятуймо скарби разом!». Вона буде цінна тим, що є суто нашою, івано-франківською. Адже саме на Прикарпатті колись діяла унікальна школа іконопису та скульптури, тут працювали майстри європейського та світового рівня — Йов Конзелевич, Іоанн Пінзель, Матей Полейовський.
До речі, експозиція буде складатися із двох головних акцентів. Перший – фотовиставка Юрія Бакая, яка зображає твори до реставрації. Другий – відреставровані пам’ятки. Тому люди зможуть побачити різницю та оцінити результат.
А найголовніше, що досі цих творів просто ніхто не бачив. Наприклад, ікона святого Антонія Падевського.
«Коли ми зняли посріблені та золочені ризи, під ними відкрилося полотно XVIIІ століття з написом, що це саме той святий, – розказує Твердохліб. – Ікона була в жахливому стані. Вона дісталася музею з вірменського костелу, але попередньо могла бути з костелу тринітаріїв, який згорів у XVIII столітті».
Валерій Твердохліб каже, що мав можливість побачити кілька ікон з того костелу в колекції одного польського археолога. А також – велику колекцію ікон, вивезених зі Станіслава священиком Казимиром Філіп’яком у 1946 році до Гданська (Польща).
«У нас є ще цікава ікона святого Миколая, – каже реставратор. – Цікава вона тим, що походить з Гуцульщини, з космацького іконостасу. Того, який вивіз у Київ Сергій Параджанов, коли знімав «Тіні забутих предків». Їх мали повернути знову до Космача, але церкву підпалили. Отак, дивом Параджанов і врятував іконостас. Частина тих ікон повернулася до Івано-Франківська, а частина лишилась у Києві та Львові».
До речі, нову виставку присвятили дітям. Саме вони були найпершими жертводавцями. Під час першої виставки у скриньку для пожертв реставрації гроші почали кидати саме діти.
«Для них це було – з одного боку цікавість, а з іншого – щось внутрішнє, бо коли діти потрапляли до зали з іконами, то найбільше відчували цю духовно чисту енергію, яка й керувала ними, – говорить Валерій Твердохліб. – І це був нам якийсь сигнал для того, аби бути як діти – чистими та відкритими до добра. Зараз, в час посту, ми й хочемо відкрити виставку».
Цікаво, що вже підбирають ікони для наступної виставки, бо є що показувати.
Отож, з 29 березня іванофранківці та гості міста зможуть уперше подивитися на рідкісні пам’ятки давнього іконопису та скульптури й на собі відчути вібрацію сакральних ікон. Головне – бути відкритим добру.
