З рідного Івано-Франківська вона переїхала через коханого чоловіка – Віктора Бронюка, лідера гурту «ТІК». Нині живе у Вінниці, виховує двох дітей. На відміну від тата, решта сім’ї намагається у ЗМІ не світитись. Але для «Репортера» Тетяна зробила виняток.
 |
— Тетяно, як ви познайомилися з Віктором?
— Це сталось у Франківську, десь у 2007 році. Я тоді була одним із співорганізаторів свята до Дня міста, а гурт «ТІК» – запрошеними зірками. Їхній менеджер тоді перебував за кордоном, і всі його обов’язки Вітя взяв на себе. Тож довелося спілкуватися з ним по різних організаційних питаннях – так і познайомилися.
— То було кохання з першого погляду?
— Та ні, я тоді була дуже завантажена, треба було вирішити купу проблем. Якщо чесно, я навіть мало кого запам’ятала з учасників того концерту. Він же, зі свого боку, був дуже коректним, не ліз у душу, кажу ж, ми просто разом вирішували організаційні питання. А далі знайомство продовжувалося вже по телефону. Ми довго так спілкувалися. Він під різними приводами приїздив до Франківська, познайомився з нашими КВНщиками, був там членом журі. Поступово зблизилися. А потім втомилися курсувати Івано-Франківськ-Вінниця та зрозуміли, що треба ставити крапку. Тобто, одружуватись.
— Чим саме завоював?
— Мені завжди з ним було дуже комфортно. Це не пояснити – ти просто відчуваєш, що знайшов саме свою людину, і все.
Тепер нашій донечці Єві уже три роки, а сину Данилу – півтора. До речі, дочку я народжувала у рідному Франківську, в міському пологовому. Бо тоді у Віті був тур по містах України, тож його майже місяць не було вдома. А ще ми тоді у Вінниці не мали свого будинку, жили на орендованій квартирі. Тож мені було набагато простіше поїхати до мами, до Франківська.
 |
— Чоловік встиг на пологи?
— Коли Євочка народилася, він був у Харкові. Вони відмінили концерт, який мав відбутися наступного дня, та поїхали до Франківська. Їхали, пам’ятаю, десь годин з сімнадцять.
— А під час народження сина?
— Данила я народжувала вже у Вінниці. Віктор у той час сидів удома, з донькою.
— Фото ваших дітей немає ні в інтернеті, ні на ваших сторінках у соцмережах. Ви принципово їх не показуєте?
— Можна сказати і так. В принципі, якби питання стояло так, як це буває у Європі – певні фото для певного видання – то, можливо б, і подумали. А так – виставиш ти фото дітей у соцмережах і ніколи не знаєш, хто й як їх може використати. Тому це питання закрите. До того ж, дітки ще надто маленькі, аби їх показувати.
— Віктор часто у роз’їздах, діти не відвикають?
— Ні, бо тато завжди з нами – або по телефону, або по скайпу. Маємо записи татових концертів, і наш телевізор постійно включений: дітки співають, танцюють – контакт з татом постійний.
— Зараз Віктор також не вдома?
— У Києві. У нього є своя передача, то трохи частіше буває у столиці, займається зйомками, режисурою…
— До Києва не плануєте переїхати?
— Ні, і то категорично. Там занадто активний рух. Знаєте, як кажуть – поселившись у Києві, ти половину життя проводиш у дорозі. З Вінниці до столиці зараз є дуже гарна швидкісна траса, за 2-2,5 години можна туди добратися. При цьому в самому Києві за такий час ти можеш доїхати хіба з правого берега на лівий.
— Ви казали, що діти підспівують. Серед татових пісень у них є улюблені?
— Співають, ще й як, і то обоє! Тоді в рух іде все домашнє музичне обладнання. А люблять вони «Свєту» і «Гуляй народ». Як їдеш за кермом, то постійно вимагають – «Мамо, Свєту давай» – і співають на всю машину.
— Серед чоловікових пісень є присвячена вам?
— Ні, такої немає.
— У кар’єрі чоловіка берете якусь участь?
— В основному ми розділяємо сім’ю та кар’єру. Але він завжди поважає мою думку, перед зйомками нового кліпу обговорюємо, який там має бути сценарій, аранжування пісень. Зараз удвох радимося щодо його телевізійної кар’єри – стосовно іміджу і так далі.
— А ви самі плануєте повернутися у світ шоу-бізнесу?
— Коли переїхала до Вінниці, то паралельно займалася концертами, деякими турами, корпоративами. І зараз це все остаточно не залишила – постійно є якісь благодійні творчі акції, ми у них беремо участь, бо лишилися старі зв’язки. Якщо ти один раз потрапив у шоу-бізнес, ти з нього вже не випадеш, тобі завжди цікаво, тебе завжди туди тягтиме. Хочеш не хочеш, а завжди підтримуєш із цим зв’язок.
— Трохи про вашого чоловіка, на сцені він завжди енергійний, веселий, а у житті?
— Віктор на сцені і в житті – це абсолютно одна й та сама людина. З ним ніколи не буває сумно.
— Коли повертається додому, влаштовуєте свято?
— Діти вже знають: коли тато повернувся, то ми будемо смажити шашлики. Він такий – як тільки приїжджає, то зразу до мангалу та починає робити всяку смакоту. Він дуже любить куховарити, та й часто привозить нам якісь різні нові смаколики.
— Шанувальниці не дістають?
— Буває, що і приходять, і дзвонять. У магазин з ним дуже важко піти – хто хоче просто помацати, хто сфотографуватися, хто автограф отримати.
— Не ревнуєте?
— Та ні. Єдина проблема, що я з чоловіком не можу нікуди піти. Бо пішов і, називається, «загубив людину». Коли Віктор удома, то ми з дітками мало ходимо у якісь такі великі заклади. Хіба що ранками, коли там немає багато людей.
— До речі, у Франківську часто буваєте?
— Востаннє були влітку, їздили всі разом.
— Не сумуєте за містом?
— Звісно, сумую. У порівнянні з Вінницею Франківськ значно зручніше, затишніше місце – він притягує до себе. Тут повно родичів, друзів… Перейшов з однієї вулиці на іншу – і ти вже в когось у гостях. У Вінниці не так – чим більше місто, тим люди менше цікавляться одне одним.
Comments are closed.