«Ми є номер один між собою. По-іншому вже не буде. Наша любов стала чиста і світла. Вона прогресує, – подружжя Стециків говорить в один голос, а дружина Яреми Наталя додає особисто від себе: «Я точно знаю, що моє розуміння мистецтва є вузько направленим і спеціалізованим – виключно на художника Ярему Стецика».
Кінець – початок
Історія цієї родини – про любов. Ярема та Наталя разом уже 15 років. Подружжя каже, що їхня дорога в один кінець почалася ще тоді, коли їм було по 19-20 років. Сталося так, що опинились вони на межі життя і смерті. А все тому, що почувалися «не дуже грішними, як було насправді, а навпаки – дуже розумними і сучасними». Наркотики, душевні розлади, хвороби, бійки, безладне статеве життя, важка внутрішня криза завели в тупик. За словами Яреми, найважче було попрощатись із так званим «легким» наркотиком – ганджею. Це виявилось найбільшим обманом.
Потім вони десь прочитали фразу «Творіть добро, і зло вас не спіткає». Згодом в церкві купили образок з Марією Магдалиною і молитвою про перетворення тілесної пристрасті на Ісусову любов. Потім на сповіді священик їм пояснив, що є благодать, а не кара. Що є правила на зразок подорожніх – як рухатись. І жити.
«Так, по одному, ми почали прощатись зі своїми життєвими надбаннями – гріхами, – говорить Ярема. – Нині маємо багато з того, про що й не мріяли. А що просили – Бог повернув нам і помножив у надцять разів».
«Ми мріяли про дитину – маємо багато, – каже Наталя. – Хотіли роботи – маємо таку, що світ не видів. Про творчість – творимо нові напрямки, про розваги – маємо особливі».
 |
Від дорослості до ровера
Квартиру Стециків впізнати не важко. На прикрашених сріблястим серпантином дверях на альбомному аркуші почеплена усмішка. Над нею – оригінальне вирішення номерної позначки квартири. «Четвірка» – звичайна, як і на сусідських дверях, «сімка» – золотистим прописом під нахилом. Привітно й цікаво. Як і має бути в оселі багатодітної родини. Разом їх шестеро: тато з мамою, Юрко (11 років), Анастасія (10), Софійка (7) і найменший Захарчик, якому нещодавно виповнився рік і три місяці.
Того вечора всі займалися своїми справами. Хто готувався до школи, хто бавився, а між тим – допомагали одне одному за потребою. «У нас кожен розуміє, що команда велика, і за себе треба впоминатися, – усміхаючись, каже Наталя. – А спілкуємося з дітьми на рівні дорослих. І нам так простіше, і вони – не проти».
Поки ми чаювали з медом та домашнім печивом, мале хлоп’я, побачивши як тато показує раритетну фісгармонію, заходився і собі грати. Вперто тиснув малими рученятами по клавіатурі, а ногами впирався в педалі. Старий інструмент таки звучав непогано. До речі, саме з цією фісгармонією відомий гурт «Перкалаба» відіграв не один концерт. Щодо сьогоднішньої музичної творчості Яреми Стецика, то вона вся – у проекті «Перкалабські придатки», який він робить разом із Федотом (Андрій Федотов). Каже, для старої «Перкалаби» вичерпався, і гратиме з ними хіба що по святах.
«Перкалаба» виросла з гурту «Стратегічні сперматозоїди», бо було надто вузько і хотілося нового, – пригадує Ярема. – Нині вона обросла певною незалежністю, менеджментом. А мені хочеться вигадувати інший ровер».
У «Перкалабі» Стецик грав на бас-гітарі. До речі, музичний смак Яреми – від мами, диригента та університетського викладача.
Щодо художньої самореалізації, то вона для Яреми – у живописі, дизайні інтер’єрів, дитячій студії тощо. Педагогічний підхід у Стецика такий: «Уроки малювання для дітей – це як тетріс або конструктор, що обов’язково вплине на їх розвиток, навіть якщо не стануть художниками». До речі, усі гроші, які він збирає за навчання, йдуть на християнський фестиваль «Вгору серця», що став уже традиційним у Івано-Франківську.
«Прославляти Бога можна по-різному і робити це слід якнайкраще, – говорить Ярема. – Найкраща світова музика не мала би бути настільки професійною, наскільки музика для прослави Бога. Найбільша перемога для мене в цьому напрямі, що кращі свої проекти франківські музиканти роблять у форматі саме цього фестивалю. І тепер вони можуть диктувати моду світським проектам. З мистецької точки зору вершиною вважаю записану «Перкалабськими придатками» Молитву про радість. Також – розпис на бетоні «Ісус благословляє подорожніх», намальоване під час тогорічного фестивалю».
Зірки від Бога
Поки трійко діток для фотографування вмощуються на королівський трон, який нагадує спальня Стециків, подружжя розповідає, що довго облюбовувало ідею дизайну спальні, бо хотілося зробити оригінально та економно. Вдалося. Наталя відчиняє коридорну шафу – бокову стінку подружнього нічлігу, а внизу – справжня комора з написом «Киця Хауз». Щоб залізти до неї, як пояснює господиня, треба перетворитися на кицю. Ліворуч – ще одна коридорна шафка, у формі хлібниці.
Оригінально і в дитячій. Дерев’яний тапчан для гостей нагадує полицю в потязі. Ярема каже, робилося спеціально для подорожуючих гостей. Стецики й самі полюбляють подорожі, особливо горами, радо приймають інших мандрівників. Лише вчора відпустили організаторів «Арт-поля».
Тут сумувати ніколи: Юрко грає на цимбалах, Софійка – на фортепіано, а Настя невдовзі візьметься за гітару. Зібравши докупи ще й сусідських дітей, отаким складом веселили дитячою колядою знайомих та рідних.
«Музика, педагогіка, художнє мистецтво, сімейне життя – все для прослави Бога, – каже Наталя. – Ми з Яремою – упряжка. Наші стовпи – це віра в Бога та обов’язок одне перед одним».
Відому фразу «не покину тебе аж до смерті», яку під час вінчання кажуть у церкві, Наталя тлумачить так: «Кожного дня не слід покидати одне одного без потреби, чи втікати в роботу, щоб сімейне життя не перетворилося на рутину. Шлюб – між двома, а діти – наслідок, зірки».
Незалежно від зовнішнього світу, кожен день подружжя Стециків має відведений «час для двох». Так вони називають годину, яку проводять разом, розповідаючи одне одному про почуття, дякуючи собі та Богові.
